Закони – це відображення реальності.
Світ, який нас, людей, оточує, існує незалежно від нас. Він є те, що називається об’єктивним.
Існування цього світу дається нам через відчуття. Ми бачимо, як світить сонце, чуємо, як співають птахи, відчуваємо аромати квітів, відчуваємо солодкий смак меду, тепло долоні іншої людини.
Реа́льність — це усе те, що існує (існувало чи існуватиме) насправді. Окреслення того, що існує насправді, а що насправді не існує — складне питання, а тому термін реальність вживається в різних значеннях. Реальність також визначається як властивість речі, її справжній стан, те як вона існує насправді, а не те як вона уявляється.
Створити досконалий нормативний документ неможливо в принципі. Основна причина в тому, що нормативний документ є всього лише моделлю «ідеальної» реальності, а не самою реальністю. Тому він не може адекватно відображати таку реальність.
Внаслідок цього ми всюди матимемо справу з недосконалими Законами. Це означає, що завжди будуть виникати питання, на які не існує конкретної і однозначної відповіді.
Отже будемо вважати, що з позиції нашого сьогоднішнього світу найприйнятнішим є вирішення проблемних питань по совісті і по правді, виходячи з суті законодавства. Але ж визначення такої правди також є неабиякою проблемою. Бо де вона, та правда?
