У ці дні 19 років тому відбувся Харківський собор УПЦ, який зафіксував розкол у Православній церкві в Україні. На тому соборі не було митрополита Київського Філарета (Денисенка). За вказівкою з Москви його заочно змістили з Київської кафедри, поставивши натомість Володимира (Сабодана), котрий доти був у Росії митрополитом Ростовським і Новочеркаським. Тож уже двадцятий рік маємо Українські православні церкви з приставками УПЦ МП та КП. Тривалий час дві конфесії були рівними учасниками діалогу з державою. Однак після зміни Президента в 2010 році намітився очевидний крен у бік Московського патріархату, до якого належить Віктор Янукович. Київська патріархія зазнає помітних утисків, її храми то тут, то там силоміць забирають у підпорядкування МП. Ще один показовий момент: днями, під час візитів предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату на Полтавщину й Сумщину, приїзд глави УПЦ КП до своєї багатотисячної пастви вперше проігнорувала міська та обласна влада. Під час архіпастирського візиту 82–річний Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет освячував культові споруди, відправляв служби Божі. Не менш важливою складовою візиту стали зустрічі Патріарха з громадськістю та журналістами. Його відповіді на деякі запитання можна сприймати як сенсаційні. Наводимо фрагменти діалогу, записані власкором «УМ» у Полтавській області. «Влада нас підтримує. Тільки таємно»— Ваша святосте, останнім часом знову заговорили про загострення стосунків Київського патріархату з владою. А якими вони є насправді? — Коли ми створювали Київський патріархат у 1992 році, ніхто не вірив, що ця церква існуватиме довго. У Москві мені говорили: «поіграются в нєзалєжность» — і прийде кінець. Але ми в «нєзалєжность» не граємося. Ми свою державу розбудовуємо, її духовні основи, без яких неможливе жодне дер*жавне утворення. Пророкували, що при новому, вже нинішньому, Президентові України Київський патріархат зникне. І почали працювати на його знищення. Але з того нічого не вийшло. Чому? Та тому, що на наш захист стали громадські організації, політичні партії демократичного і патріотичного спрямування. Хоч у світському житті вони й роз’єднані, справа захисту Української церкви об’єднала їх. А подолати ту силу, яку вони представляють, зовнішня сила вже не може. Тому відбулася й наша зустріч із Президентом. З точки зору нової влади вона була небажаною. Але сталося. Це свідчить про те, що Київський патріархат не знищенний ніякою владою. Однак, повинен вам сказати, і нинішня влада нас підтримує. Тільки таємно, щоб ми не афішували. А значить, вони з нами. Ми вдячні їм за це. Така підтримка означає, що не тільки Київський патріархат існуватиме — буде існувати й Українська держава. Київський патріархат як захист для... патріархату Московського— Одначе на місцях головними публічними опонентами очолюваної вами церкви залишаються священнослужителі УПЦ Московського патріархату, яких влада всіляко підтримує... — Час показує, що й у Московському патріархаті духовенство та єпископи поступово схиляються до необхідності існування в Україні незалежної церкви. Це відчула Москва. Як і те, що УПЦ Московського патріархату — проти імперської ідеології Росії. Тож у Москві вирішили: треба цю церкву позбавити самостійності та незалежності в управлінні, бо вони ведуть до відходу від Білокам’яної. Саме тому патріарх Кирил зараз так часто приїздить в Україну, щоб нагадати: він — глава цієї церкви, а не митрополит Володимир. Це викликає спротив у єпископату митрополита Володимира, всередині Московського патріархату точиться боротьба. Ця боротьба — на користь втілення ідеї створення в Україні єдиної помісної православної церкви. Рано чи пізно така церква постане. Ви не помітили, що УПЦ МП вже не ворогує з нами так, як 5—10 років тому? Чому не ворогує? Та тому, що насправді Київський патріархат їм потрібен для існування... їхньої самостійної й незалежної в управлінні церкви. Без нас у них давно б уже відібрали таку самостійність і незалежність. А коли є ми, то є й захист для єпископів Московського патріархату в Україні: мовляв, одберете незалежність в управлінні — ми в Київський патріархат підемо. А для Москви це найстрашніше. Тому між Київським і Московським патріархатами зараз немає такої відкритої боротьби, як була раніше. Є окремі переходи з одного патріархату в інший, але глобального протистояння вже нема. То дуже добра ознака, яку влада також бачить. І коли влада хоче бути владою, вона повинна сприяти цьому процесу. Бо ж добрі взаємини між православними церквами і, зрештою, наше об’єднання зміцнюватимуть, насамперед, наше суспільство. А раз суспільство єднається, то й основи держави міцніють. Ще раз підкреслю: наша дорога пряма і правдива — Єдина Помісна Українська Православна Церква в незалежній Українській державі. Тут ми нічого не вигадуємо, а лише йдемо тією дорогою, якою йшли Греція, Болгарія, Румунія, Грузія, Сербія. Адже ми вже пережили період імперій, він закінчився. «Скрізь — одні «розкольники»— Якою є реакція світового православ’я на дії Московського патріархату? — Після опублікування секретних документів Вселенський патріарх дізнався, що на майбутньому Всеправославному соборі Москва хоче всерйоз поставити питання про те, що саме вона повинна бути першою, а не Константинополь, і що Вселенським патріархом повинен стати патріарх Московський. Попереднє обговорення таких намірів у засобах масової інформації, звісно, дратувало Вселенського патріарха, та коли він побачив згадані документи, вирішив діяти. Зокрема, було прийнято рішення зібрати керівників чотирьох східних патріархій із залученням архієпископа Кіпрського Хризостома (очолювана ним церква діє з часів апостолів, її автокефалію утверджено ще на третьому Вселенському соборі, тож вона прирівнюється до патріархату). Глави п’яти східних православних церков хочуть 1 вересня цього року зібратись у Стамбулі й обговорити питання першості. За ким вона — за патріархом Константинопольським чи Московським? Звичайно, вони затвердять: першим залишається Константинопольський патріарх. Із тим спільним рішенням п’ятьох можна буде йти на Вселенський собор, де цілком імовірними стануть такі слова до Москви: «Свого часу східні патріархи дали вам патріаршество і, відповідно, п’яте місце серед православних церков. І якщо ви сьогодні не хочете підкоритися рішенню східних патріархів, то ви — незаконні. Ми дали вам п’яте місце, а можемо дати сьоме–восьме, бо на п’яте місце претендує кіпрська церква, а на шосте — грузинська» . До чого може призвести таке рішення східних патріархів? Можливо, навіть до того, що православ’я розділиться на частини. Москва буде розкольницею по відношенню до Константинополя й інших східних патріархій, а ті, у свою чергу, — розколь*никами по відношенню до Москви. І ми ж, Київський патріархат, — нібито «розколь*ники». Скрізь — одні «розкольники»! От до чого може довести закулісна боротьба за першість. На жаль, у другому тисячолітті церква почала займатися не тим, чим треба, — боротьбою за владу, за першість, за території. Хоча в Євангелії Христос категорично відкинув схожі наміри апостолів визначати між собою «першого та більшого», власне, наслідувати князів і царів зі світської влади. Церква завжди повинна виконувати свою місію — приводити людей до вічного життя. Про те ж, наскільки серйозними є нинішні «розкольницькі» тенденції, свідчить хоча б той факт, що в Москві вже збирали представників усіх ЗМІ, які займаються релігійною тематикою, й «об’єднували» їх під егідою відділу зовнішніх зв’язків патріархії. Отже, там уже готуються до негативних для Москви рішень східних патріархів. Не виключено, що, побувавши у згаданих іпостасях «розкольників», невдовзі доведеться шукати єдності разом — і Константинополю, і Москві, й Києву. «Стосунки з УГКЦ не погіршуватимуться, а поглиблюватимуться» — Чи зустрічалися ви з новим главою Української греко–католицької церкви Святославом? І чи зміняться після його обрання предстоятелем УГКЦ стосунки між очолюваними вами церквами? — Так, я зустрічався з главою цієї церкви владикою Святославом (Шевчуком) буквально днями. Говорили, звісно, і про майбутні стосунки між нашими церквами. Прийшли до спільної думки: й надалі повинні співпрацювати. Не говорити про об’єднання в одну церкву, яке не на часі, а думати про те, що можемо зробити разом на користь українського християнства й Української держави. Однодумцями залишаємось і в питаннях утвердження суспільної моралі. Бо ж бачимо, як зараз у європейській цивілізації, християнстві падає «планка» моралі, духовності. Дійшли навіть до того, що подекуди сама церква благословляє одностатеві шлюби, тобто гріх, за який Господь знищив Содом і Гомору. Звідусіль наступають наркоманія, пияцтво, корупція, руйнація сім`ї зі скороченням народжуваності. З цими суспільними вадами маємо боротися спільно. Стосунки ж між нашими церквами, вважаю, не погіршуватимуться, а поглиблюватимуться. Тим більше що нинішній глава УГКЦ був секретарем кардинала Любомира Гузара, тож, певно, йтиме його дорогою. ДОВІДКА «УМ»За даними Патріарха Філарета, УПЦ Київського патріархату на сьогодні має більше 4,5 тис. парафій, 30 єпархій (із них п’ять — за межами України), 40 архієреїв, чотири вищі навчальні заклади, дві духовні семінарії, близько 3,5 тис. священиків. Згідно з соціологічними опитуваннями, прихильниками УПЦ КП вважають себе 14,5 млн. віруючих. При цьому прихильність до УПЦ Московського патріархату, яка має удвічі більше парафій, виявляють 9,5 млн. віруючих. У 2010 році порівняно з 2009–м кількість парафій УПЦ КП зросла на півтисячі. Олександр Палій,історик, політолог
ЯКЕ ВІДНОШЕННЯ МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ МАЄ ДО ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ?Яке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки селища Москва, за 300 років до зародження Московського князівства і за 600 років до утворення Московського патріархату? Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату. У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром. У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса. Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро. Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів. Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії. А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина? У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським. На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви. Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності. Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду. На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой». Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності. Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси. Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами. Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці. Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського. Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%. Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату. Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні. І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами? Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни. По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами. Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі. Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні. Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.Предлагаютему переименовать в "Историю вероучений", потому что к расколу церкви это уже имеет мало отношения.ці всі фактори і є першопричиною розколу...
Сайт міста Шепетівка ©2005-2026
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на shepetivka.com.ua