Я не збираюся ідеалізувати Порошенка, але висувати саме цій людині підозру в державній зраді – як мінімум безглуздо.
Навіть юридично факт такого проступку довести неймовірно важко, адже значною мірою він опирається на політичну логіку. Довести адекватність таких звинувачень перед міжнародними партнерами й Інтерполом надзвичайно складно.
Загалом зрозуміло, що цією підозрою політтехнологи Банкової намагаються прив’язати прізвище Порошенка до Медведчука й зупинити потенційний ріст рейтингу очільника «Європейської Солідарності» (хоча, рейтинг і без цих підозр не дуже росте).
Та все ж вибір саме цієї кримінальної статті – звинувачення у державній зраді – здається мені безперспективним, бо що б там не робили на Банковій, а Порошенко все одно асоціюватиметься із захистом патріотичної тематики.
Значно більші перспективи мала б справа, пов’язана з корупцією чи отриманням вигоди під час перебування на посаді – у таке кримінальне звинувачення охоче (ба навіть з ейфорією!) повірила б значна частина українців. У такій підозрі значно легше було б переконати і міжнародне співтовариство.
Але оскільки Зеленський уже відбув половину свого президентського терміну, а його команда – маючи абсолютну владу – досі не накопала компромату на ключового конкурента, то, либонь, підстав для серйозних кримінальних справ немає.
Тому й займається команда Володимира Зеленського політичною творчістю, вигадуючи й імпровізуючи. Проблема, однак, у тому, що жодних позитивних наслідків такої творчості я не бачу – тільки поглиблення розколу всередині суспільства, створення зайвих проблем на міжнародному рівні, чергову дискредитацію української правоохоронної системи.
Це не на руку ні Зеленському, ні Порошенку, ні українському суспільству, яке завмерло в очікуванні можливого повномасштабного наступу Росії.
Шкода, що реальне життя й державні справи – це не концерт «95 кварталу», коли можна було вийти й сказати, що це був невдалий жарт. Хоча я впевнений, що Путіну цей жарт точно припав до смаку.
