Чи потрібно реформувати сучасну школу?

І ви вважаєте це реформою? - З 7 років, дошкільна підготовка, 10 класів... Все це вже було і ми його пройшли. Я, в радянські часи, пішов у школу в 6 років, коли в класі були 7-8 річні діти і, як бачите,успішно закінчив десятирічку в 16 років, поступив у ВУЗ за другим разом після 2-х місячних підготовчих курсів і т. д.

А я поступив за першим і без ніяких курсів. Теж після десятирічки. Це до чого тут взагалі? Ми міряємося власними досягненнями чи про систему освіти говримо?

Ну, якщо відкидати все що вже було, то на біса були ці приклади з дворянами і все таке інше?
Абсолютно точно, було. За часи Радянського Союзу. Коли рівень освіти (рівень, а не кількість дипломів) був ледь не навищий в світі, коли вистачало спеціалістів любого профілю, в тому числі і робітників, коли наші документи про освіту сприймались майже в любій країні, коли їхали вчитися до нас. Було та загуло, бо деякі активісти вирішили що це діло просто необхідно реформувати.

Я ж якраз про це і говорив в першому пості. Ми ж не хочемо як краще, ми хочемо по старій революційній звичці - "до основанья, а затєм ми наш ми новій мір построім"...

Мультик про школу (3хв) - анімаційна студія "Крок", дуже класний http://krok-studio.kiev.ua/cartoon_school.html

https://www.youtube.com/watch?v=JiLq-2Z06GM

https://www.youtube.com/watch?v=iolj7zw5KOw

"На мою думку, такі реформи б не завадили:
1. Віддавати дитину в школу не раніше 7 років.
2. Зробити дошкільну підготовку обов`язковою (вдома, чи в дошкільному закладі). Щоб діти приходили в 1 клас однаково підготовлені.
3. Профільність класів запроваджувати якомога раніше. І дещо спростити вивчення непрофільних предметів.
З першими двома пунктами згоден (як і про десятирічку), з третім - однозначно ні. Я взагалі проти профільного навчання в школах, бо цим ми позбавляємо своїх дітей можливості вибору майбутнього в час, коли вони його можуть зробити усвідомлено, а не тому що "мама сім років назад хотіла зробити з мене англічанина".
Взагалі я б в ідеалі повернувся до радянської системи. Коли профілювання відбувалось вже в ВИШах. Коли дитина після школи могла обрати любу освіту, а не лише ту що була забита в профілі з першого класу, і не тому що їй це подобається, а тому що вона просто не може піти де-інде".

І ви вважаєте це реформою? - З 7 років, дошкільна підготовка, 10 класів... Все це вже було і ми його пройшли. Я, в радянські часи, пішов у школу в 6 років, коли в класі були 7-8 річні діти і, як бачите,успішно закінчив десятирічку в 16 років, поступив у ВУЗ за другим разом після 2-х місячних підготовчих курсів і т. д.
Але реформа сучасної школи - це системні зміни як в шкільній так і у вищій освіті...Головне - навчитися вчитись і перевчатися, коли виникає необхідність. А навчальної бази зараз достатньо, було б бажання,здоров'я і капітал як у того. хто навчає, так і у того, кого навчають!

Автор, як завжди, в своїй позиції: наведе купу тексту але не скаже а чого, власне, він хоче)))
З першими двома пунктами згоден (як і про десятирічку), з третім - однозначно ні. Я взагалі проти профільного навчання в школах, бо цим ми позбавляємо своїх дітей можливості вибору майбутнього в час, коли вони його можуть зробити усвідомлено, а не тому що "мама сім років назад хотіла зробити з мене англічанина".
Взагалі я б в ідеалі повернувся до радянської системи. Коли профілювання відбувалось вже в ВИШах. Коли дитина після школи могла обрати любу освіту, а не лише ту що була забита в профілі з першого класу, і не тому що їй це подобається, а тому що вона просто не може піти де-інде.
Але чудово розумію що це утопія. Бо після цієї школи вона не вступись в нинішній системі ні до якого інституту...
Так що якщо реформувати то не тільки школу, а всю систему освіти. А це, повторююсь - утопія.

+1

Автор, як завжди, в своїй позиції: наведе купу тексту але не скаже а чого, власне, він хоче)))

Питання стоїть - чи потрібна реформа в школі? Абсолютно любий користувач або гість сайту відповість однозначно позитивно. При цьому над запитанням "а що саме мається на увазі" задумуються буквально одиниці, всі інші погодяться тому що впевнені - реформи на Україні потрібні всюди. Просто так, тому що потрібні.

Якщо розуміти реформи як зміни до кращого - потрібні однозначно. Якщо розуміти в нашій національній традиції "робити аби щось, лише щоб була видимість змін" - боронь Боже, ми і так вже дореформували ці школи майже до останньої краплі.

Щодо ідей (або насмиканих в інтернеті думок, не знаю) автора теми. З великою натяжкою вони ще б мали якийсь сенс, якби освіта дитини закінчувалася б тільки школою. Тоді дійсно - хоч сам вчи, хоч місяцями с сином природу спостерігай та думай про високе, хоч роками ніхрєна не роби тішачись думкою "він же вміє читати та рахувати, а більш в жимтті нічого не треба". Але є одне але (с). Після школи є училища або ВИШі. І для вступу до них потрібен певний рівень знаннь. От тільки не кажіть про те що сучасна школа їх не дає. Скажу на прикладі своєї дитини: репетитор в свій час знадобився лише з історії. І не тому що школа погано навчила, а тотому що ця історія вельми несподівано переписалась.

Сучасні міські діти йдуть до школи, вже вміючи читати, писати і рахувати. Ніякі інші знання, набуті в школі, в дорослому житті не використовуються.

Читати - так. Рахувати - в кращому випадку додавати-віднімати в межах сотні. Про "вміють писати" навіть говорити не буду, бо така вже дурниця... І все що вище цього дає дітям саме школа.

На мою думку, такі реформи б не завадили:
1. Віддавати дитину в школу не раніше 7 років.
2. Зробити дошкільну підготовку обов`язковою (вдома, чи в дошкільному закладі). Щоб діти приходили в 1 клас однаково підготовлені.
3. Профільність класів запроваджувати якомога раніше. І дещо спростити вивчення непрофільних предметів.

З першими двома пунктами згоден (як і про десятирічку), з третім - однозначно ні. Я взагалі проти профільного навчання в школах, бо цим ми позбавляємо своїх дітей можливості вибору майбутнього в час, коли вони його можуть зробити усвідомлено, а не тому що "мама сім років назад хотіла зробити з мене англічанина".
Взагалі я б в ідеалі повернувся до радянської системи. Коли профілювання відбувалось вже в ВИШах. Коли дитина після школи могла обрати любу освіту, а не лише ту що була забита в профілі з першого класу, і не тому що їй це подобається, а тому що вона просто не може піти де-інде.
Але чудово розумію що це утопія. Бо після цієї школи вона не вступись в нинішній системі ні до якого інституту...
Так що якщо реформувати то не тільки школу, а всю систему освіти. А це, повторююсь - утопія.

Позитивом є те, що у нас майже 100-відсоткова освіченість. Освічені люди повинні йти і створювати капітали і бізнес.
Колись вважали грамотною ту людину, яка уміла читати, писати і рахувати. Тепер грамотною є та людина, яка уміє вчитися, довчатися і перевчатися.
Ми не повинні втратити доступність до якісної освіти. Важливо, аби не було драматичних відмінностей між школою великого міста і школою маленького села. І та, і інша мають бути якісними.
Недоосвіченість може з’являтися із кількох джерел. Одне із таких джерел — неефективність навчання та корупція в освіті.
Недоосвіта формується ще у школі. Батьки змушені втручатися у процес навчання і наймати репетиторів для своїх дітей.
Зараз освіта змінюється — від централізованої ієрархізованої моделі до кастомізованої, за якої кожна людина може обирати свій шлях, вкладати у свою освіту й нести відповідальність за свій вибір.

Альтернативна освіта. Школа, де правлять діти
Катерина Тищенко

У цій школі можна не ходити на уроки, тут немає оцінок і домашніх завдань – але багато дітей випереджають програму.

Тут учні називають вчителів на "ти" і мають з ними рівні права – але поважають і слухають їх більше, ніж у звичайних школах.

Тут діти самі вирішують конфлікти між собою – але в них не буває серйозних бійок.

Приватна демократична школа Dixi – на перший погляд, суцільний парадокс. Дуже незвична для України, вона працює за зразком західних демократичних шкіл, яких у світі нараховується вже більше тисячі.

Посуд в "Одесі" та урок "Самохотіння"

З юридичної точки зору, Dixi не є приватною школою. Учні оформлені на екстернатну або дистанційну форму навчання в інших закладах освіти – державних або приватних, де двічі на рік складають іспити за державною програмою і отримують відповідні атестати.

Школа працює з 2010 року, організована приватним підприємцем Ярославом Коваленком.

Станом на зараз, вона має три філії: дві в Києві – на Оболоні й Позняках, і одна у селі Хотів під Києвом. Разом у всіх них навчається 60 дітей, з яких переважна більшість – молодші школярі.

Наступного року Dixi збирається відкривати нові філії, оскільки бажаючих стає все більше.

"Українська правда. Життя" побувала у школі на Позняках. Це звичайна квартира на першому поверсі багатоповерхівки: невеличкий коридор, дві кімнати з партами для занять і одна порожня, з матами на підлозі – для уроків фізкультури та рухливих ігор, міні-кухня і санвузол.

Кожне приміщення носить назву якогось українського міста – тому діти роззуваються в "Умані", навчаються в "Києві", а посуд беруть в "Одесі".

Зараз тут 16 дітей з першого по третій клас, поділені на дві різновікові групи. З ними працюють двоє майстрів – так в Dixi називають вчителів.

У філіях на Оболоні й у Хотові є ще старші групи з 4 по 7 клас.

Навчальний день починаються о 10-й ранку і триває до вечора, включаючи в себе різні гуртки, творчість, прогулянки та екскурсії.


Перед заняттями діти грають у рухливі ігри
Більшість дітей приводять на 9:00, і до початку занять вони гуляють надворі або займаються йогою чи рухливими іграми.

Перший урок кожного понеділка – планування, де визначається розклад на тиждень. У кінці тижня – підсумки.

Практично щодня є урок "Самохотіння", протягом якого дитина обирає заняття на свій розсуд.

– Хтось у цей час просто грається, а хтось хоче додатково зайнятися математикою або мовою, – розповідає майстер Марина Медвєдєва.


Урок планування
У першій половині дня йдуть звичайні предмети: математика, українська мова, читання, англійська. Але робота ведеться з кожним учнем індивідуально, для всієї групи є тільки 5-10-хвилинний вступ.

– Як правило, ми спочатку даємо дітям матеріал, який вони опрацьовують самостійно. Якщо в них це не виходить, вони кажуть: "Я не розумію". Тоді вчитель пояснює їм індивідуально, – розповідає засновник школи Ярослав Коваленко.

Навчання англійської відрізняється від інших предметів і викладається для всієї групи. Загалом, у молодшій школі набагато більше групової роботи, а в старшій – індивідуальної.

На уроки – тільки за бажанням

Учень має право вивчати предмети в іншій послідовності та іншому обсязі, а також не відвідувати будь-яке заняття – піти малювати або перекидатися в ігровій кімнаті. За це ніхто не сварить і косо не дивиться.

Однак за місяць дитина все одно має засвоїти певний мінімальний обсяг знань із основних предметів, які вона потім здаватиме екстерном. Хочеш – вивчай вдома, хочеш – у кінці місяця замість інших занять у школі.

Та частіше буває навпаки – діти випереджають програму з улюблених предметів.

"Маршрутний лист", де відмічаються успіхи дітей з різних предметів
За словами Ярослава, вимоги на екстернаті дещо занижені, і зазвичай усі їхні учні отримують високі бали.

– Загалом, у нас немає пріоритету шкільної програми і пріоритету знань. Нам абсолютно байдуже, чи вони будуть знати 60%, чи 70% шкільної програми. Усі здають, краще чи гірше. Все одно зі 100% шкільної програми через місяць після закінчення школи діти забудуть 90%.

Тобто ми розуміємо, що все одно значна частина нашої роботи піде на порох і тлін. А вже яка це буде частина роботи – 70% чи 80%, фактично немає різниці, – вважає ідеолог школи.

На його думку, значно важливіше, щоб дитина гармонійно розвивалася і робила те, що їй до душі.

– Тому якщо діти приймають рішення, "бути чи не бути на занятті", – то обидва ці рішення будуть правильними для них, – каже Ярослав.

Однак це не означає, що майстрам все одно, вчиться дитина чи ні. Скоріше, навпаки: вони намагаються знайти підхід до кожної дитини й зробити уроки максимально цікавими, розуміючи, що учні сидітимуть на їх заняттях тільки з доброї волі, а не лише тому, що не мають права піти.

– Молодші школярі самі не розуміють, що треба вчитися за програмою. Якщо їм дати повну свободу, вони будуть лише гратися один з одним, а приходити, може, на одне заняття на день. Для них навчання – це більше продовження вольової сфери дорослих – батьків і вчителів.

Якщо з дорослими є контакт і до них є довіра – діти вчитимуться. Тому майстер повинен завоювати серце дитини, – вважає Коваленко.

Керівник усіх Dixi-шкіл Тетяна Павлиш наводить приклад індивідуального підходу до хлопчика, який хотів займатися лише трудовим навчанням.

– Ми з ним домовилися, що ми 30 хвилин робимо, наприклад, математику, а інші 15 хвилин кожного уроку – трудове навчання. У нього було дві парти. На одній були розкладені клей, папірці, які йому дозволялося не прибирати. А за другою він вчив інші предмети, знаючи, що коли зробить певний обсяг роботи, зможе зайнятися улюбленою справою, – розповідає вона.

Правила, які приймають діти

Іншою характерною особливістю Dixi, як і інших демократичних шкіл, є спільне прийняття рішень учнями та вчителями.

Раз на тиждень відбуваються загальні збори, де розглядаються різні питання шкільного життя, окрім фінансових та найму персоналу. Як правило, обговорюються правила і покарання за їх порушення.

Діти можуть висувати свої пропозиції, які потім голосуються всіма членами зборів на рівноправних засадах – тобто голос дитини дорівнює голосу дорослого. А оскільки дітей завжди більше, то й виходить, що шкільним життям керують діти.

– Багато цих правил прийняті за ініціативою дітей, – показує Ярослав на два аркуші дрібного тексту, що висять на стіні.

Правила поведінки, прийняті дітьми разом з майстрами
Типове покарання – 10 присідань, 10 віджимань, 20 секунд мостик або 10 хвилин сидіння на стільці.

За його словами, відвертих дурниць діти не пропонують і не голосують, бо розуміють, що ці правила потрібні для їхньої ж безпеки і комфортного життя.

– Звичайно, оскільки ми несемо відповідальність за життя і здоров'я дітей, то якби вони прийняли правило, що можна лазити по деревах і потім стрибати вниз головою, то я б однозначно це ветував.

У мене є право вето, але я не пам'ятаю, щоб я ним колись користувався, – розповідає засновник школи.

Крім того, тут діє правило, що в разі конфлікту діти звертаються не до майстрів, а до "судді", якого щотижня обирають на загальних зборах.

Та якихось серйозних бійок, за словами Ярослава, за всі 5 років існування Dixi-шкіл не траплялося.

Від Школи-парку до міжнародної програми

Коваленко розповідає, що ідея створити власну мережу альтернативних шкіл з'явилася у нього ще під час навчання в старших класах школи. Однак продовження ця ідея отримала значно пізніше, коли він вже мав освіту управлінця малого бізнесу.

З існуючих педагогічних систем Ярослава найбільше надихнули західні демократичні школи, а також російський експериментальний проект Школи-парку Милослава Балабана, який протягом 10 років працював у школах Москви та Єкатеринбургу. Спершу проект Ярослава так і називався – Школа-парк.

Однак потім, за його словами, вони з однодумцями відійшли від цієї моделі, бо вона має особливості, які складно реалізувати з малочисельною групою молодших школярів.

– Система, за якою ми працюємо, складається з принципів і методик. Принципи залишаються ті ж самі, а методики час від часу змінюються.

Спочатку ми працювали за принципами Школи-парк. Потім за системою Селестена Френе, потім більше за системою Inquiry method, яка працює в міжнародних школах багатьох країн і дозволяє потім вступати до західних вузів. Це навчання, яке відштовхується від запиту дітей. Зараз, з Нового року, ми більше поєднуємо систему Френе з методом Inquiry, – розповідає Ярослав.

Хоч у навчанні використовуються звичайні підручники й робочі зошити з основних предметів – багато уваги приділяється творчій кроспредметній роботі та практичним завданням.

Весь рік розбитий на 6 періодів тривалістю 3-7 тижнів кожен, зі своєю ключовою темою: 1. Природа осені, 2. Природа зими, 3. Природа весни і літа, 4. Суспільствознавство, 5. Україна, 6. Культура.

Навколо цих тем проводяться поїздки, польові дослідження, пишуться тексти, розігруються сценки тощо. У цей процес вплітаються граматичні й математичні завдання, різні для дітей кожного віку.

Таким чином, знання засвоюються ніби непомітно, в ході цікавих занять.
Вчителів обирають по фотографії
При такій незвичній організації навчального процесу питання підбору вчителів виходить на перший план і має свої особливості.

– Майстрів я підбираю по фотографії, подобається чи не подобається мені людина. А потім з тих людей, які мені подобаються, Таня ще відбирає тих, які можуть впоратися з дітьми професійно, – говорить Ярослав.

Засновник Dixi Ярослав Коваленко та керівник проекту Тетяна Павлиш
– Я також звертаю увагу на людину, чи йде від неї тепло. У нас пріоритет на психологічних якостях, а не професійних. Тому що професіоналами ми можемо стати завжди, якщо поставимо ціль, а людиною так швидко не станеш, – каже Тетяна Павлиш.

За словами керівників проекту, середній вік їхніх майстрів – близько 28 років. Педагогічну освіту має лише третина з них, майже ніхто раніше не працював у звичайних школах. Однак усі з вищою освітою, багато навіть з двома. Також усі майстри постійно продовжують навчатися, самовдосконалюватися.

За словами Ярослава, додатково вчителів-предметників не запрошують навіть для старшої групи.

– Я у 2010 році, коли працював зі старшою школою, не маючи ніякої педагогічної підготовки до цього (просто я нормально вчився в своїй школі), не мав жодних проблем розібратися і частково пояснити матеріал 6-10 класу. Там немає нічого надскладного, – вважає засновник школи.

Напевно, в питанні підбору персоналу київська демократична школа відрізняється від інших демократичних шкіл світу. Але, заради справедливості, треба відзначити, що і якість підготовки педагогічних кадрів у наших вузах, очевидно, відрізняється від західних.
Разом із тим, поки що ніхто з учнів не лишився в Dixi до випускного класу.
– Незважаючи на те, що сьомий клас у нас існує вже третій рік, складається так, що після нього учні від нас ідуть, – констатує Ярослав.

На його думку, це може бути пов'язано з малою кількістю підлітків відповідного віку в їхній школі, яким у цей період дуже потрібна компанія однолітків.

Загалом же, Коваленко вважає, що адаптуватися до звичайної школи після Dixi не є великою проблемою попри суттєві відмінності в підходах.

– Зазвичай ті, хто від нас іде, не йдуть до звичайної шкільної системи. Вони залишаються або на домашній освіті, або йдуть до інших альтернативних шкіл. Однак було кілька дітей, які перший клас вчилися у нас, а з другого пішли до звичайних шкіл – у них все нормально.

У нас вчитися складніше, потрібно приймати значно більше рішень, проявляти самостійність, – каже Ярослав.
"Тут не треба бути тихою й скромною, щоб тебе любили"

Фотограф Вікторія Бартош віддала в Dixi старшу з трьох своїх дітей і наступного року збирається віддати середню.
– Я пам'ятаю своє дитинство, як ми йшли з цими бантиками в школу, як ми хотіли вчитися, але на другий день розуміли, що це така нудна, нікому не потрібна рутина. А моїй Ярославі цікаво, вона вже зараз закінчує перший клас з математики й збирається переходити до другого. Вона навіть бере з собою зошит додому й намагається зробити більше, бо в них є певна конкуренція з подругами, хто більше зробить, – розповідає Вікторія.

– Наступного року я хочу віддати й Зоряну, їй буде 5,5. Мені просто хочеться, щоб вона була у середовищі, де діти зацікавлені якоюсь роботою, зацікавлені навчанням. Коли шкільні предмети – це не те, що ти вчиш, тому що так треба, а це щось цікаве, – додає вона.

За словами Вікторії, для неї головне – що в цій школі дитина почуває себе, як удома.

– Вона не скута тим, що хтось може на неї накричати, що треба зберігати певне обличчя, не бути собою, а бути тихою й скромною дитиною, щоб тебе любили. Я сама так робила. А тут вона не соромиться сказати: "Я мрію стати королевою жаб", – тому що всі до цього ставляться спокійно й з повагою. А я, як мама, відчуваю, що їй добре, і мені від цього спокійно, – каже Вікторія.

Інша мама, Ольга Травникова, вже третій рік водить 10-річного сина до Dixi-школи в Хотові, а молодшого віддала до першого класу на Позняках.

– Старший син 1-й клас провчився у звичайній школі, і в нас була можливість порівняти. Тому молодшого віддали одразу сюди, – розповідає вона.

На думку Ольги, у демократичній школі можна вчитися аж до випускного класу.

– Все одно, для подальшого вступу кудись зазвичай наймають репетиторів, – вважає вона.

Коли гроші прийдуть за дитиною?..

Навчання в Dixi коштує 38.700 гривень за навчальний рік, тобто 4.300 на місяць. Додатково сплачується вступний внесок (5 тисяч гривень) і привізне харчування (50 гривень на день). Це невелика оплата для приватних шкіл – але вона все одно недосяжна для більшості українських родин.

Зменшенню вартості могло б посприяти запровадження принципу "гроші ходять за дитиною", який діє в багатьох країнах Європи – коли грошима, які держава виділяє на кожну дитину, батьки розпоряджаються на свій розсуд і можуть направити їх на покриття частини вартості навчання в приватній школі.

Однак Ярослав мало вірить у втілення такого принципу в Україні найближчим часом, як і у відкриття державних демократичних шкіл.

– Давайте дивитися правді в очі. Наша країна у важкій економічній ситуації, із сотнями тисяч вчителів, мільйонами дітей. Питання демократичної освіти – це питання №125 у списку її пріоритетів, – каже він.

– Звичайно, такий принцип фінансування дозволив би зменшити ціну за навчання, і школа була б доступна більшій кількості людей. Але розуміючи, скільки зусиль треба вкласти в цю гігантську машину, щоб вона зрушила з місця, я краще буду вкладати ці зусилля у якісь інші справи, сподіваючись на те, що для цих змін настане історичний момент, – резюмує Ярослав.

Разом із тим – уже через якихось 10-15 років долю нашої країни визначатимуть саме ті, хто зараз навчається у школі.

Реформа школи - так, потрібна. Про це вам і самі вчителі скажуть. Але я думала, описавши стільки мінусів, автор хоч в кінці вкаже на якийсь конкретний спосіб вирішення. Куди ж віддати дитину вчитися, щоб вона стала успішною? З вашого тексту вловлюється якась система Монтесорі. Знаю кілька прикладів дітей, які навчались в такій київській приватній школі, вони там не сиділи на місці і вчили те, що хотіли. В результаті рівень знань виявився ще нижчий, ніж в дітей зі звичайних шкіл, і до всього того додалися проблеми зі спілкуванням, дисципліною, поведінкою.

Шановні друзі! Мені дуже приємно чути такі трепетні слова на адресу школи і вчителів і я повністю солідарний з Вами! Але ви не даєте відповіді на запропоноване запитання: Чи потрібна реформа сучасної школи і що варто було б реформувати?

Доброго дня, шановні!
Читаючи дану тему не змогла залишитися осторонь, так як категорично не погоджуюся зі значним відсотком написаного.

По-перше,

Я не зустрічав ще жодної дитини, якій хотілося б в кінці жовтня замість канікул продовжити ходити в школу.

приємно познайомитися! Я саме та дитина, котра, будучи ученицею, хотіла по завершенню літніх/осінніх/зимових/весняних канікул продовжити ходити в школу. І зараз, оглядаючись у минуле шкільне життя, жодного разу не пошкодувала про 11 років, проведених за шкільною партою.

По-друге,

Школа дітей нічому не вчить

вчить! Перш за все, у школі вчать вчитися, здобувати знання. Не всім дано стати великим математиком/фізиком/хіміком, проте школа допомагає знайти себе, знайти сферу, близьку до душі, зорієнтуватися в розмаїтті професій та галузей. Чи можливо у нашому місті чи країні усі батьки настільки високо освічені, що можуть навчити дитину без допомоги учителів? Я в цьому дуже-сумніваюся.
Батьки можуть пояснити дитині, що в школу варто йти за знаннями. І, якщо дитина усвідомлюватиме це, то школа багато чому навчить, що пригодиться у дорослому житті. Кажу це з власного досвіду.

Ті з дітей, які виберуть відповідну спеціалізацію, будуть вивчати фізику чи хімію заново.

Ні, ні, і ще раз ні!!! Без базової шкільної підготовки, першокурснику не під силу опанувати курс вищої школи, якщо говорити про більш-менш престижні ВУЗи країни. Знову ж кажу це з власного досвіду.

Чим з успіхом займаються репетитори, за сто годин навчаючи дитину тому, чого вчитель не навчив за 10 років і тисячу годин ...

Знову ж повторюся, якщо в школі вчитися, концентруватися на кожній дисципліні, то цього буде достатньо аби успішно скласти ЗНО з обраних предметів. При цьому батькам не варто буде платити по 100 грн. за годину, аби дитина і далі могла лінуватися в школі.

І дуже дивний метод навчання, коли діти змушені сидіти нерухомо і щось слухати ...

Це не дивний метод навчання, це - дисципліна. Без неї, учень не може концентруватися на навчальному матеріалі!

Окрім того, я не вчила заново жоден предмет за останні два роки, а вчила поступово. І це дало мені важливий бонус: прийшовши на ЗНО, я не шукала правильну відповідь серед даних, а просто вирішувала завдання, знаходила відповідь і лиш тоді встановлювала відповідність між цією відповіддю і літерою у тестовому зошиті. Вміння вирішувати проблему/задачу/вправу набагато цінніше, ніж пошук відповіді серед варіантів. А що ж робити, коли варіантів немає? Ви ніколи не задумувалися над тим, чому лиш невеликий відсоток дітей береться за завдання із відкритою відповіддю у тестовому зошиті? Більшість репетиторів намагаються з усіх сил підготувати дитину до ЗНО, але аж ніяк не навчити предмету і вмінню вчитися самостійно.


Щодо особистісних якостей, то саме на їх розвитку варто сконцентрувати увагу батькам! Як дитина може навчитися комунікувати, якщо її змалечку забавляють планшетом? Школа в цьому винна?
Про які лідерські якості та самостійність може йти мова, якщо батьки нав'язують дітям хобі, професію? Школа в цьому винна?
Як діти можуть навчитися швидко мислити, та й мислити взагалі, якщо батьки, в силу своєї зайнятості, не пояснюють, не підводять до правильної думки, а одразу дають відповідь??? Школа в цьому винна?

З сучасними вчителями відбувається так званий «подвійний негативний відбір»: спочатку в педвузи надходять ті, хто не зміг набрати бали в більш престижний ВУЗ, а потім тільки самі малоініціативні з випускників залишаються працювати в школі, інші знаходять більш високооплачувану і престижну роботу.

От тут не можу не погодитися... На жаль.... Дійсно Вчителями я можу назвати тих, кому уже як мінімум, за 50. І лиш невелика кількість молодих вчителів є дійсно професіоналами. Проте скажу, що мені поталанило, адже я була ученицею прекрасних Вчителів і старшого, і молодшого віку.

Підсумовуючи вище сказане, зазначу: школа вчить багато чому лиш тих, хто йде до неї вчитися зі світлими думками, з бажанням, з жагою.

ось і проблема,яку ніхто не хоче вирішувати

Проблему того,что дети не хотят ходить в школу решить полностью не возможно.И на это есть свои причины.1. Проект закона "Про образование" обсуждается уже второй год,но и до сих пор носит декларативный характер. 2.Механизм подготовки педагогов в ВУЗах на протяжении 20 лет был на столько примитивным(поступали в пед 40% те,кто больше никуда не смог,а в последние годы организация таких учебных заведений которые даже в нашем городе успели пораздавать дипломы за плату - университет "Украина",что в лицее существовал и филиал Камянецкого педа, а преподавали, как правило педагоги из села и города,которые не имели на это права ).И как результат такие педагоги приходят в школу,а так как пошли не по зову сердца, а зарплата маленькая,а работать надо,вот весь негатив и выливается на детей. 3.Поборы в школе завися т от двух сторон - администрация школы и родители.Когда выгоняли с работы директора лицея,то одной из причин стал сбор денег в фонд школы,это все изучалось,сопоставлялось с другими школами, цель была достигнута - директора отправили на пенсию.Но сумма в фонд школы и класса в лицее не уменьшилась. Вывод значит наших родителей это устраивает,а если нет,то с этим надо бороться.4. Ребенок приходит в первый класс, он хочет внимания как дома, хочет ,что б его хвалили с ним занимались,а в классе 30-32 ученика и учитель просто физически не может каждому уделить внимание.И Ребенок не хочет идти в школу. У ребенка,что то не получается,на это вовремя не обращается внимание и мы имеем......ребенка с характеристикой,которая его будет сопровождать его до выпускного класса: тупой,хулиган и тд. 5.Програма настолько наполнена ненужными предметами,что в 11 классе,дети очень устают и задаются вопросом,зачем мне ходить на уроки если те предметы,которые я буду сдавать повторяю или по-новому учу с репетитором?6.Отношения родители - педагоги.Есть родителя у которых всегда прав учитель,есть у которых всегда прав их ребенок, а потом возникают конфликты.В идеале должно быть так: родители приводят воспитанных детей к порядочному педагогу - профессионалу на обучение в школу,где сама мысль про поборы в фонд школы является крамольной. Надеюсь,что доживем до этого времени.)))))

ось і проблема,яку ніхто не хоче вирішувати

Скоро доведемо дітей до того,що не захочуть ходити до школи

Та вони вже давно не хочуть цього робити :lol:

також погоджуюсь із Вами,хотів щось і від себе написати:
1.Зробити електроні журнали класів,тобто батьки прийшовши з роботи могли зайти і побачити як дитина вчиться і ходить до школи.
2.Батьківські збори проводити у випускних класах.Де будуть рішати проблеми з підготовкою до випусків.А таких класах вчитилька розписала батькам про навчання дитини і все.Но в нас обично збори начинаються або закінчуються поборами,які знову лягають на плечі батьків,тобто фонд класа і школи,т.д.Чесно кажучи вже дістало,скільки можна скидуватись,за скільки років поборів,можна нові школи побудувати.
3.Оставляють дітей на групі продовженого дня,чому вони там не роблять домашнього завдання,з ними остається вчитель міг би правильно підсказати дітям як їх бистро зробити,щоб дитина у вечері могла спокійно гратись,а не робити уроки.
Скоро доведемо дітей до того,що не захочуть ходити до школи

частково погоджуюсь з написаним. Українських дітей занадто грузять напотрібними знаннями. А єдині реформи, які вводились, це - збільшення тривалості навчання. Достатньо школярам і десятирічки.
На мою думку, такі реформи б не завадили:
1. Віддавати дитину в школу не раніше 7 років.
2. Зробити дошкільну підготовку обов`язковою (вдома, чи в дошкільному закладі). Щоб діти приходили в 1 клас однаково підготовлені.
3. Профільність класів запроваджувати якомога раніше. І дещо спростити вивчення непрофільних предметів.