З приходом до влади Зеленського і його партії "Слуга народу" в Україні народився тренд певної безвідповідальності суспільства. З’явилась більшовицька думка, яку казав ще Ленін, що навіть остання кухарка може керувати країною. Поки що кухарка, якій доручили країну, довела її до того стану, що всім стало зрозуміло, що кухарка країною керувати не може.
Після обрання Зеленського президентом, багато людей, які були далекі від політики, вирішили, що і вони теж зможуть бути політиком.
А власне чому ні. Комік, який ніколи не мав стосунку до жодних державних установ, став главою найбільшої в Європі країни. Чому б і мені не стати мером чи депутатом, адже я точно не дурніший Володимира Олександровича, та й відповідальності у міського голови та депутатів ради на порядок менше ніж у президента.
Так, напевно, думає більшість відомих і невідомих людей, що вперше зібрались стати головами міст і селищ та депутатами обласних, міських і районних рад, або, як зараз модно казати, СЛУГАМИ НАРОДУ. Тобто заворушились люди, які раніше, за деякими виключеннями, тримались від політики подалі.
Щоб стати гарним депутатом потрібно володіти всього двома рисами: бути гарним спеціалістом у певній царині суспільного життя та думати не тільки про свій добробут, а й про покращення життя усіх людей громади.
У нас на щастя чи на жаль на політиків не вчать.
В якийсь період життя людина сама вирішує, що їй треба стати мером чи депутатом. Мотивація у всіх різна, але, як показали нам всі роки незалежності, переважна більшість йде в раду не для покращення життя людей, а для власних інтересів.
Чому якість мерів і депутатів все ж досить низька? Тому що ми маємо невисокий рівень розвитку громадянського суспільства, а депутати є його віддзеркаленням.
Коли почнемо голосувати вдумливо, не за гречку, коли почнемо контролювати роботу мерів і депутатів - тоді матимемо достойних обранців.
Але поки нам до цього ще далеко. Тому не варто радіти новим обличчям...
