100 найбільш переможних битв УПА з Німецькими каральними військами

[SIZE=4]Класний "документ", а головне - на вєліком і моґучєм (мова діловодства у бандерівців)...[/SIZE] [SIZE=1]---------- Додано о 23:25 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 23:16 ----------[/SIZE] Пане [SIZE=4]ZzZ[/SIZE], нє мєчі бісєр... Синдром малоросійського бидло-хохлізму у цих зомбі занадто задавнений, бо вони історію вчили за посібником для замполітів Сов'єтской Армії. Не варто переконувати особину, яка отримує насолоду від перебування у кацапській задниці.

Ответы можно было бы приводить и приводить-не хватить страниц.Кстати по факту Рибентроппа-молотова(военный союз Гармании и Советского Союза ) было принято Осудительное решение Госдумой России - если не ошибаюсь в 2003 году( признали пагубность для людства ) . Другие страны и организации сотрудничащие с фашисткой Германией ничего такого не принимали ни Польша за 1937 год - вторжение в Чехословакию совместно с Вермахтом ни другие страны - Япония,Италия,Румыния...Я о таком не читал нигде-если ошибаюсь то подскажите...По НКВД (культ личности сталина и реабилитация политзаключенных) то это произошло гдето 1956 году если не ошибаюсь то на 20 съезде коммунистов(при Хрущеве).про Германию вообще молчу. У других же не хватает духу признать ошибки и двигаться дальше.Если кто то считает что я должен верить всему на слово и читать только правильную литературу то ошибается.А насчет того что творили органы НКВД знаю не менее...И не надо хамить если не хватает знаний.Про идейных наставников украинского национализма(как то 10 заповедей) я думаю говорить не нужно-документы говорять сами за себя.Если хочете можно сделать подборку по Литве.Уже есть материал как и предыдущий все факты собраны после 2000 года.Коммунисты уже 10лет как не при делах.

[SIZE=4]Класний "документ", а головне - на вєліком і моґучєм (мова діловодства у бандерівців)...[/SIZE] [SIZE=1]---------- Додано о 23:25 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 23:16 ----------[/SIZE] Пане [SIZE=4]ZzZ[/SIZE], нє мєчі бісєр... Синдром малоросійського бидло-хохлізму у цих зомбі занадто задавнений, бо вони історію вчили за посібником для замполітів Сов'єтской Армії. Не варто переконувати особину, яка отримує насолоду від перебування у кацапській задниці.

Классный ответ, а главное, аргументированный))))Уж лучше приводить в примеры цитаты из учебников, чем статейки из интернета.

[FONT=Calibri][SIZE=3]Наконец, в 1943-1944 гг. отряды УПА на Волыни и в Галиции истребили свыше 100 тысяч поляков. В польском издании «Na Rubieїy» (Nr 35, 1999 r.), издаваемом фондом «Волынь», приводится описание 135 способов пыток и зверств, которые вояки УПА применяли к польскому мирному населению, в том числе детям. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Вот только некоторые из этих изуверств: [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]001. Вбивание большого и толстого гвоздя в череп головы. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]002. Сдирание с головы волос с кожей (скальпирование). [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]003. Нанесение удара обухом топора по черепу головы… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]005. Вырезание на лбу «орла» (польский герб - В.Т.)… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]006. Вбивание штыка в висок головы. .. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]012. Прокалывание детей колами насквозь. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]016. Разрезание горла…. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]022. Затыкание ртов паклей при транспортировке ещё живых жертв… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]023. Разрезание шеи ножом или серпом… . [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]024. Нанесение удара топором в шею… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]039. Отрезание женщинам груди серпом. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]040. Отрезание женщинам груди и посыпание ран солью. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]041. Отрезание серпом гениталий жертвам мужского пола. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]042. Перепиливание туловища пополам плотницкой пилой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]043. Нанесение колотых ран живота ножом или штыком. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]044. Пробивание живота беременной женщине штыком. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]045. Разрезание живота и вытаскивание наружу кишок у взрослых… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]069. Перепиливание туловища, обложенного с двух сторон досками, пополам плотницкой пилой... [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]070. Перепиливание туловища пополам специальной пилой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]079. Прибивание ножом к столу языка маленького ребёнка, который позже висел на нём…. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]080. Разрезание ребёнка ножом на куски и разбрасывание их вокруг… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]090. Подвешивание монаха за ноги возле кафедры в костёле. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]091. Посадка ребёнка на кол. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]092. Подвешивание на дереве женщины вверх ногами и издевательство над ней – отрезание груди и языка, рассечение живота, выкалывание глаз, а также отрезание ножами кусков тела… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]109. Разрывание туловища при помощи цепей... [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]126. Срезание лезвиями кожи с лица… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]133. Прибивание рук к порогу жилища … [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]135. Волочение тела по земле за ноги, связанные верёвкой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Добавим лишь, что этим список преступлений УПА отнюдь не ограничивается. Их жертвами становились русские, чехи, евреи, но больше всего… сами украинцы, недостаточно активно с ними сотрудничавшие.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Беларусь сегодня: Бандеровцы в деревне Леликово[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]На Брестчине бесчинствовало около 250 отрядов УПА[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]вляли дети», - пишет он.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]А теперь – слово самим бандеровцам. Вот что было опубликовано в 1991 году в №8 издания «Визвольний шлях», который вышел в Лондоне:[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]«В Белоруссии 201-й украинский батальон не был сконцентрирован в одном месте. Его солдаты четами и сотнями были разбросаны по разным опорным пунктам…. После приезда в Белоруссию курень получил задание – охранять мосты на реках Березина и Западная Двина. Отделам, расквартированным в населённых пунктах, вменялось в обязанность охранять немецкую администрацию. Кроме того, они должны были постоянно прочёсывать лесные массивы, выявлять и уничтожать партизанские базы и лагеря», - пишет бандеровец М. Кальба[/SIZE][/FONT]Дополнения еще будут...

[SIZE=4]Класний "документ", а головне - на вєліком і моґучєм (мова діловодства у бандерівців)...[/SIZE][SIZE=1]---------- Додано о 23:25 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 23:16 ----------[/SIZE]Пане [SIZE=4]ZzZ[/SIZE], нє мєчі бісєр... Синдром малоросійського бидло-хохлізму у цих зомбі занадто задавнений, бо вони історію вчили за посібником для замполітів Сов'єтской Армії. Не варто переконувати особину, яка отримує насолоду від перебування у кацапській задниці.

[QUOTE=ldfkthbq;63935][FONT=Tahoma]Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. „Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. В нашій групі я нарахувала 12 евреїв, з них 8 лікарів“.[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Вот как Шухевич ,рекомендованный на свой пост Степаном Бандерой, наставлял «К жидам относиться так же, как и к полякам и цыганам: уничтожать беспощадно, никого не жалеть. Беречь врачей, фармацевтов, химиков, медсестер; содержать их под охраной… Жидов нежелательных использовать для рытья бункеров и укреплений, по окончании работы без огласки ликвидировать»[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Из статьи[/SIZE][/FONT][FONT=Tahoma]Микола Крепченко, підполковник у відставці, м.Радомисль, пише: „Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА – армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. В бою ми захопили підшивки бандерівських газет. Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому – розгромили німецький гарнізон, у третьому – перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство… Які ж вони посібники фашистів, коли б’ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці – то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Tahoma]Быстро дядька перековался от газет издаваемых и найденных у противника - прочитал и готово.Только что в немецких донесениях нет информации о том чтобы УПА подрывало эшелоны.[/FONT][SIZE=3][FONT=Calibri] Характерно, что во всех воззваниях, листовках и др. документах говорилось о задачах УПА вести бои с немцами и с партизанами, но фактически УПА с немцами играли "в кошки и мышки", а всемерно охотились за партизанами. В свою очередь немцы всегда знали места стоянки отрядов УПА, но активных мер к их уничтожению не принимали, а ограничивались только направление в эти районы незначительных экспедиций и стоянки отрядов УПА забрасывали листовками, в которых угрожали уничтожением. Характерно, что пока в том или ином населенном пункте стояли отряды УПА, то немцы их не трогают, а как только отряды из этих сел уйдут, то появляется немецкая экспедиция и начинает сжигать села и расстреливать население. Фактически же немцы, создавая видимость войны с УПА, воевали не с УПА, а с мирным населением, сохраняя УПА для борьбы с Красной Армией, - рассказывает Иван Кутковец.(кстати активный боец УПА)[/FONT][/SIZE][FONT=Calibri][SIZE=3]Из статьи[/SIZE][/FONT][FONT=Tahoma]Неподалік с.Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. „Подумаємо“, – почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло „Ще не вмерла Україна“. Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків? А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами – якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: „Хіба бандити будуть помирати такою смертю?“ Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Tahoma] случай впечатляет – ведь знали что за грехи придеться отвечать по полной .конец будет такой же.[/FONT][FONT=Tahoma]Из статьи[/FONT][FONT=Tahoma]Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с.Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках „освободітєлі“? Розправлялися з цілими сім’ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся… А роки летять, як розгнуздані коні“.[/FONT][FONT=Tahoma]Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов’язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому, що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх – бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: „Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуванням, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці“.[/FONT][FONT=Tahoma]ответ[/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]..Летом 1942 года в Брест прибыл эсэсовский батальон, состоявший из украинских националистов, с задачей «очистить город от чуждых элементов». Поскольку к тому времени местные евреи были уже уничтожены, каратели–оуновцы по доносам городских мерзавцев выискивали брестчан, имеющих польские корни. Убивали безжалостно — выводили на огороды, сначала расстреливали мужчин, потом — женщин и детей. На старом брестском городском кладбище до сих пор есть отдельная аллея, где похоронены жертвы оуновской борьбы «за чистоту нации». Сейчас на той аллее редко бывают посетители — эсэсовцы истребляли всех под корень, были выбиты целые семьи. Да и сами украинцы немало потерпели от тех, кто приветствовал друг друга боевым кличем «Слава Украине», — как и германские наци, бандеровцы не знали жалости к тем, кто вступил в бой с коричневой сволочью...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Бандеровцы убивали нас. Какие же они герои? Какие они освободители? — разводит руками заведующий Леликовским сельским клубом Петр Шепетюк, главный деревенский краевед. Не может того понять и его жена Анастасия Игнатьевна.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Я хотя ребенком была, но хорошо помню, как отец на вечерках с односельчанами обсуждал очередные налеты бандеровцев, — вспоминает Анастасия Шепетюк. Хорошо помнит она и кто убил ее двоюродного деда...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Батька мой, Иван Иванович Шепетюк, не был никаким политиком, — вспоминает дядя Анастасии Игнатьевны Алексей Иванович. — Как–то он заболел, лежал дома с воспалением легких. Я, 9–летний, рядом на кровати. Тут открывается дверь, врываются шестеро с ружьями — и к батьке... Я спрятался с головой под одеяло. Слышу, выстрелили, еще один выстрел и еще. Ну, думаю, убили отца, мать, сестру. Не дышу и жду своей очереди.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Оказалось, что все три пули достались больному и абсолютно беспомощному Ивану Шепетюку. Своих убийц помощник председателя сельсовета хорошо знал — это были жители украинской деревни Сомари, что в нескольких километрах от Леликово. Между озерами Малый и Большой Ореховец расположена песчаная коса, там у них имелся схрон. С войны и до самого 1953 года, когда банду разгромили на территории Украины...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Как говорится, без комментариев.[/SIZE][/FONT][/QUOTE]____________________

[FONT=Calibri][SIZE=3]Наконец, в 1943-1944 гг. отряды УПА на Волыни и в Галиции истребили свыше 100 тысяч поляков. В польском издании «Na Rubieїy» (Nr 35, 1999 r.), издаваемом фондом «Волынь», приводится описание 135 способов пыток и зверств, которые вояки УПА применяли к польскому мирному населению, в том числе детям. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3] [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Вот только некоторые из этих изуверств: [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]001. Вбивание большого и толстого гвоздя в череп головы. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]002. Сдирание с головы волос с кожей (скальпирование). [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]003. Нанесение удара обухом топора по черепу головы… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]005. Вырезание на лбу «орла» (польский герб - В.Т.)… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]006. Вбивание штыка в висок головы. .. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]012. Прокалывание детей колами насквозь. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]016. Разрезание горла…. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]022. Затыкание ртов паклей при транспортировке ещё живых жертв… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]023. Разрезание шеи ножом или серпом… . [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]024. Нанесение удара топором в шею… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]039. Отрезание женщинам груди серпом. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]040. Отрезание женщинам груди и посыпание ран солью. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]041. Отрезание серпом гениталий жертвам мужского пола. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]042. Перепиливание туловища пополам плотницкой пилой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]043. Нанесение колотых ран живота ножом или штыком. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]044. Пробивание живота беременной женщине штыком. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]045. Разрезание живота и вытаскивание наружу кишок у взрослых… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]069. Перепиливание туловища, обложенного с двух сторон досками, пополам плотницкой пилой... [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]070. Перепиливание туловища пополам специальной пилой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]079. Прибивание ножом к столу языка маленького ребёнка, который позже висел на нём…. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]080. Разрезание ребёнка ножом на куски и разбрасывание их вокруг… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]090. Подвешивание монаха за ноги возле кафедры в костёле. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]091. Посадка ребёнка на кол. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]092. Подвешивание на дереве женщины вверх ногами и издевательство над ней – отрезание груди и языка, рассечение живота, выкалывание глаз, а также отрезание ножами кусков тела… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]109. Разрывание туловища при помощи цепей... [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]126. Срезание лезвиями кожи с лица… [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]133. Прибивание рук к порогу жилища … [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]135. Волочение тела по земле за ноги, связанные верёвкой. [/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Добавим лишь, что этим список преступлений УПА отнюдь не ограничивается. Их жертвами становились русские, чехи, евреи, но больше всего… сами украинцы, недостаточно активно с ними сотрудничавшие.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Беларусь сегодня: Бандеровцы в деревне Леликово[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]На Брестчине бесчинствовало около 250 отрядов УПА[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]вляли дети», - пишет он.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]А теперь – слово самим бандеровцам. Вот что было опубликовано в 1991 году в №8 издания «Визвольний шлях», который вышел в Лондоне:[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]«В Белоруссии 201-й украинский батальон не был сконцентрирован в одном месте. Его солдаты четами и сотнями были разбросаны по разным опорным пунктам…. После приезда в Белоруссию курень получил задание – охранять мосты на реках Березина и Западная Двина. Отделам, расквартированным в населённых пунктах, вменялось в обязанность охранять немецкую администрацию. Кроме того, они должны были постоянно прочёсывать лесные массивы, выявлять и уничтожать партизанские базы и лагеря», - пишет бандеровец М. Кальба[/SIZE][/FONT]Дополнения еще будут...

[FONT=Tahoma]Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. „Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. В нашій групі я нарахувала 12 евреїв, з них 8 лікарів“.[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Вот как Шухевич ,рекомендованный на свой пост Степаном Бандерой, наставлял «К жидам относиться так же, как и к полякам и цыганам: уничтожать беспощадно, никого не жалеть. Беречь врачей, фармацевтов, химиков, медсестер; содержать их под охраной… Жидов нежелательных использовать для рытья бункеров и укреплений, по окончании работы без огласки ликвидировать»[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Из статьи[/SIZE][/FONT][FONT=Tahoma]Микола Крепченко, підполковник у відставці, м.Радомисль, пише: „Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА – армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. В бою ми захопили підшивки бандерівських газет. Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому – розгромили німецький гарнізон, у третьому – перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство… Які ж вони посібники фашистів, коли б’ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці – то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Tahoma]Быстро дядька перековался от газет издаваемых и найденных у противника - прочитал и готово.Только что в немецких донесениях нет информации о том чтобы УПА подрывало эшелоны.[/FONT][SIZE=3][FONT=Calibri] Характерно, что во всех воззваниях, листовках и др. документах говорилось о задачах УПА вести бои с немцами и с партизанами, но фактически УПА с немцами играли "в кошки и мышки", а всемерно охотились за партизанами. В свою очередь немцы всегда знали места стоянки отрядов УПА, но активных мер к их уничтожению не принимали, а ограничивались только направление в эти районы незначительных экспедиций и стоянки отрядов УПА забрасывали листовками, в которых угрожали уничтожением. Характерно, что пока в том или ином населенном пункте стояли отряды УПА, то немцы их не трогают, а как только отряды из этих сел уйдут, то появляется немецкая экспедиция и начинает сжигать села и расстреливать население. Фактически же немцы, создавая видимость войны с УПА, воевали не с УПА, а с мирным населением, сохраняя УПА для борьбы с Красной Армией, - рассказывает Иван Кутковец.(кстати активный боец УПА)[/FONT][/SIZE][FONT=Calibri][SIZE=3]Из статьи[/SIZE][/FONT][FONT=Tahoma]Неподалік с.Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. „Подумаємо“, – почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло „Ще не вмерла Україна“. Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків? А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами – якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: „Хіба бандити будуть помирати такою смертю?“ Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки[/FONT][FONT=Tahoma]Ответ[/FONT][FONT=Tahoma] случай впечатляет – ведь знали что за грехи придеться отвечать по полной .конец будет такой же.[/FONT][FONT=Tahoma]Из статьи[/FONT][FONT=Tahoma]Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с.Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках „освободітєлі“? Розправлялися з цілими сім’ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся… А роки летять, як розгнуздані коні“.[/FONT][FONT=Tahoma]Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов’язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому, що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх – бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: „Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуванням, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці“.[/FONT][FONT=Tahoma]ответ[/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]..Летом 1942 года в Брест прибыл эсэсовский батальон, состоявший из украинских националистов, с задачей «очистить город от чуждых элементов». Поскольку к тому времени местные евреи были уже уничтожены, каратели–оуновцы по доносам городских мерзавцев выискивали брестчан, имеющих польские корни. Убивали безжалостно — выводили на огороды, сначала расстреливали мужчин, потом — женщин и детей. На старом брестском городском кладбище до сих пор есть отдельная аллея, где похоронены жертвы оуновской борьбы «за чистоту нации». Сейчас на той аллее редко бывают посетители — эсэсовцы истребляли всех под корень, были выбиты целые семьи. Да и сами украинцы немало потерпели от тех, кто приветствовал друг друга боевым кличем «Слава Украине», — как и германские наци, бандеровцы не знали жалости к тем, кто вступил в бой с коричневой сволочью...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Бандеровцы убивали нас. Какие же они герои? Какие они освободители? — разводит руками заведующий Леликовским сельским клубом Петр Шепетюк, главный деревенский краевед. Не может того понять и его жена Анастасия Игнатьевна.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Я хотя ребенком была, но хорошо помню, как отец на вечерках с односельчанами обсуждал очередные налеты бандеровцев, — вспоминает Анастасия Шепетюк. Хорошо помнит она и кто убил ее двоюродного деда...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]— Батька мой, Иван Иванович Шепетюк, не был никаким политиком, — вспоминает дядя Анастасии Игнатьевны Алексей Иванович. — Как–то он заболел, лежал дома с воспалением легких. Я, 9–летний, рядом на кровати. Тут открывается дверь, врываются шестеро с ружьями — и к батьке... Я спрятался с головой под одеяло. Слышу, выстрелили, еще один выстрел и еще. Ну, думаю, убили отца, мать, сестру. Не дышу и жду своей очереди.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Оказалось, что все три пули достались больному и абсолютно беспомощному Ивану Шепетюку. Своих убийц помощник председателя сельсовета хорошо знал — это были жители украинской деревни Сомари, что в нескольких километрах от Леликово. Между озерами Малый и Большой Ореховец расположена песчаная коса, там у них имелся схрон. С войны и до самого 1953 года, когда банду разгромили на территории Украины...[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Как говорится, без комментариев.[/SIZE][/FONT]

[FONT=Calibri][SIZE=3]В преддверии войны с СССР военное руководство Германии привлекало под свои знамена всех тех, кто по каким-либо причинам имел свои счеты к Советской власти и к России в частности. Украинские националисты исключения не составляли. Шеф абвера адмирал Канарис, руководствуясь принципом "в разведке отбросов нет, а есть только кадры", подбирал в своё хозяйство всех, кого считал целесообразным использовать. Для подготовки разведчиков-диверсантов абвером был создан ряд учебных центров. Различные курсы функционировали до конца войны. Офицерскую школу окончил и сподвижник С.Бандеры Роман Шухевич, а также другие высшие функционеры ОУН. В дальнейшем Шухевич командовал сформированным немцами батальоном "Нахтигаль", затем сотней в 201-ом украинском шуцманшафт (охранном) батальоне, а после расформирования в конце 1942 года и этой части скрылся в подполье. В 1943 году Шухевич возглавил УПА.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Первые акции массового уничтожения граждан в Киеве гитлеровцы осуществили в основном силами Буковинского куреня (командир уже упоминавшийся П.Войновский) и двух батальонов вспомогательной полиции, созданной бандеровцами. По данным одного из украинских историков, среди 1500 карателей в Бабьем Яре было 1200 полицейских из ОУН и только 300 – немцы". Бывших советских служащих, включая украинцев, а также евреев, поляков и других неугодных лиц вояки охранных батальонов уничтожали не только в Украине, а везде, куда их посылали гитлеровцы – в Белоруссии, Латвии, России. Особенно "прославился" 118-ый охранный батальон, который в марте 1943 года сжег вместе с жителями белорусскую деревню Хатынь. В огне погибли 149 человек, из них 76 детей. А ведь Хатынь не была единственной. Так, скрывавшийся в подполье глава националистов в Буковине Петро Войновский во главе банды из 20 человек 4 июля 1941 года захватил райцентр Вижницы. По инициативе Войновского боевики начали еврейские погромы в населенных пунктах района. Главарь отдал приказ расстреливать всех коммунистов и активистов. Только в н.п.Милиево националисты уничтожили 120 человек. Жертвами оуновцев стали также жители сел Банилово, Карапчево и др. Были убиты 45 евреев в Боровцах, 54 в Киселеве. Был убит и глава Боровецкого сельсовета М.Подгурский, секретарь сельсовета, финагент, учитель средней школы Мельничук. Подобных примеров много.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Следует отметить, что еще до начала войны ОУН однозначно объявила евреев виновниками уничтожения всего украинского. В адрес еврейства было официально заявлено: "Долгим будет обвинительный акт. Коротким будет приговор". Украинская полиция Львова и Киева принимала активное участие в уничтожении еврейского населения. Комендант городской полиции Львова В.Питулей в своем отчете докладывал: "Во время еврейской акции 25 марта 1942 года во Львове 1-ым комиссариатом полиции доставлено 500 евреев, 2-ым – 238, 3-им – 510, 4-ым – 240, 5-ым – 600, 6-ым – 160; всего 2254". В апреле 1942 года по приказу коменданта на военном стрельбище было расстреляно ещё 6000 евреев. Всего в Галиции оккупантами и коллаборационистами было истреблено около полумиллиона евреев.[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]Зимой 1942/43 гг. начались боевые стычки бульбовцев с бандеровцами. Отрядам Бульбы-Боровца пришлось тяжело, так как за бандеровцами стояла германская военная машина. К тому же ОУН пошла на хитрость, создав в августе 1943 года параллельную структуру с названием УПА. Первоначально эта структура использовалась как средство дискредитации Бульбы-Боровца и в глазах местного населения, и в глазах немцев. В конце сентября 1943 года штаб бульбовцев был окружен бандеровцами и уничтожен, а сам Бульба сдался немцам, чтобы не быть убитым. Остатки его людей были либо уничтожены, либо влились в отряды победителей. А под именем УПА стали действовать бандеровцы. Естественно, что эта УПА, возглавляемая Шухевичем, с фашистами не конфликтовала. Более того, абвер полностью обеспечил националистов оружием и боеприпасами, а также выделил немецких инструкторов. В эту УПА новобранцев мобилизовали. Тех, кто пытался отказаться, убивали, иногда вместе с семьёй. Чтобы вояки не разбежались, новобранцев заставляли убить еврея, поляка или провинившегося перед националистами украинца. После этого дорога назад для мобилизованного была закрыта. Под лозунгом национально-освободительной борьбы УПА устроила беспрецедентную по своим масштабам резню мирного населения на оккупированной немцами территории. Не зря Боровец в своем "Открытом письме к Проводу ОУН Бандеры и Головной Команде УПА" от 24 сентября 1943 года писал: "Ваша "власть" ведет себя не как народная революционная власть, а как обычная банда...Вы уже сегодня начали братоубийственную борьбу, так как не хотите бороться вместе со всем украинским народом за его освобождение, вы уже сегодня боретесь только за власть над ним. Битьё шомполами и расстрелы украинских крестьян...стали вашими ежедневными занятиями". А в бульбовской газете "Оборона Украины" он же написал: "Что общего имеют с освобождением Украины бандеровские попытки уже теперь подчинить украинские народные массы своей партийной диктатуре и фашистской идеологии, которая противна украинскому народу, против которой воюет целый мир..."[/SIZE][/FONT][FONT=Calibri][SIZE=3]И в заключение цитата из интервью, которое дал уроженец Ровенской области дважды министр внутренних дел Юрий Луценко газете "Московский комсомолец в Донбассе" в 2002 году: "До войны в Ровенской области проживало 1млн 400 тыс. жителей, сейчас мы только приближаемся к миллиону. Резня в военные и послевоенные годы была столь неимоверной, что область до сих пор не восстановила свое население. Причем резня была разносторонней.[/SIZE][/FONT][SIZE=3][FONT=Calibri] Кроме того, бандеровцы занялись истреблением мельниковцев. Это была вооруженная борьба за власть в ОУН... и там не было никаких политических компромиссов. Перед Рождеством 1943 года бойцы УПА окружили все польские поселения на территории Ровенской и Волынской областей и уничтожили всех. Сколько, никто не знает, поляки считают, что счет идет на сотни тысяч...Вся Волынь была охвачена сначала расстрелами евреев, потом поляков, потом разборками между собой, потом сражениями бандеровцев с "яструбками", которые вступили в борьбу с бандеровцами. Минимум лет десять область горела, шла война. Активно воевали до 1947 года, а вообще бои продолжались до 1952 года, фактически шла гражданская война... Рассказы об НКВДистах с русским языком и московским выговором – это вымысел. В истребительные батальоны шли, как правило, украинцы", и, как правило, западные украинцы. Поэтому это была постоянная братоубийственная война между своими".[/FONT][/SIZE]

Помиляєшся. Саме так завжди називали свою країну білоруси, особливо ті, що воювали "пад сцягам бел-чырвона-белым". Не плутай поняття країна і держава. Жыве Беларусь!..

Ну, чукчи торже себя называют ԓыгъоравэтԓьэт, но это ничего не меняет. Мы с ldfkthbq говорим об одном, а ты опять со своей логикой)) Хоть перекинься и покрась себя в красно-бордовый цвет, но не было в то время ни страны ни государства названием Беларусь, как бы сейчас патриоты не фантазировали.

А хто сказав, що зв'язок з німцями був аморальнішим за зв'язок з більшовиками, які за 8 років до зміни окупанта влаштували в Україні голодомор? Німці були нашими потенційними союзниками, бо мали спільних із нами ворогів...

Гениально..... Ещё пару постов назад они всю войну в концлагерях просидели))))Что ещё оправдаем, господа хорошие?

трошки відступив від теми що стосовно мітингу в Шепетівці ...Хлопці та дівчата молодці хто там був !!! Дай їм Бог здоров"я !!! Слава Україні !!! Героям Слава!!!

.......

І багато слов'янських рис ти побачив на мордє ліца Мєдвєдєва?

Так

Ось уривки з промов над могилою Степана Бандери: Тебе ж, Великий Сину України, вибрав Господь, щоб будити до життя сонних, приспаних земляків Твоїх на чужині і притуплених злиднями земляків в Україні та спонукувати їх до чину. Ти, Дорогий Друже, своєю жертовною смертю будуєш новий великий храм моральної сили і бойової здатності. Твоя праця була силою обставин закрита перед людським оком. І тому не одному здавалося, що нічого не діється, що немає ніяких чинів, великих діл для нашої Батьківщини. І щойно – немов на глум! – треба було аж ворога, який показав би: тут є сила України! М.Кравців, УВО Як далекозорий політик, Степан Бандера збагнув, що боротьбу за національне визволення можна вести лише спільно з іншими поневоленими Москвою народами, і з цією метою Його організація ще в 1943 році встановила контакти з представниками цих народів, а в 1944 році створено Антибішовицький Блок Народів. Від грузинів Ніко Накашідзе, секретар ЦК АБН Ще бачу Вас, повного енергії і бойового духа, повного надій, завзяття, що ним горіли Ваші очі. Вбивники знищили Ваше тіло, але Ваш Дух, Ваші ідеї і Ви самі будете завжди поміж нами. Нехай Великий Господь допоможе здійснити якнайшвидше Вашу святу ціль, за яку Ви жертвували своє життя. Степане Бандеро, дивіться на нас. Ми виправдаємо Ваші сподівання. Від туркменів Велі Каюм-Хан, ЦК АБН Прапор, що його ніс полеглий Бандера, навіть після Його смерті знаходиться в сильних і вірних руках. Його понесуть далі, поки ідеал визволення не буде одного дня здійснений. Від болгарів Д-р Дмитро Вальчев, ЦК АБН Від імені Мадярської Ради Оборони і її Президента, Його Королівської Високості Архикнязя Йосифа і від імені Мадярського Визвольного Руху складаю оцей вінок і згадую в цій хвилині наші спільні з Українською Повстанською Армією бої, після того, як ми під час другої світової війни уклали угоду. Від мадярів генерал-полк. Ф.Фаркаша де Кісбарнак, ЦК АБН Бандера є для нас усіх дороговказом: Він показав нам, що ніколи, до останнього свого віддиху, не можна припинювати боротьби з московським большевизмом. Від румунів д-р Йон Еміліян Ім’я Степана Бандери увійшло не лише в історію української нації. Воно блискучо і переможно записане в історію великої антикомуністичної визвольної боротьби наших поневолених народів. Хай буде вічна слава Його світлій пам’яті! Хай Господь веде Його терплячий народ до перемоги, до свободи і щасливої національної майбутності! Від словаків д-р Чтібор Покорний Колись Його ім’я буде записане в історії Його Батьківщини, України, золотими літерами, бо Він був відважний провідник своїх земляків, славних борців за волю, бандерівців, які поширили славу своєї країни в усьому світі. Від хорватів полк. Кольоман Біліч Україну підняли із своїх сердець перед очі Бога і сусідів тільки бандерівці під час останньої війни, щоб вона ожила, щоб вона заграла бажанням жити знов. Бо ж не дурно мені говорили селяни на Україні, коли ще німці перший раз арештували Бандеру: „Мабуть пропала Україна, коли арештували Бандеру!“. І ось тепер, хто ще плаче чи зціплює зуби, аби не бризнули сльози із віч, тісніше плечем до плеча почуймо себе знов і штурмуймо ворожі облоги! Письменник Тодось Осьмачка Виросла ще одна могила, до якої матері і патріотичні виховники приводитимуть вирощуваних поза Україною наших юнаків і, повторяючи слова нашого національного пророка, скажуть: Молися, сину, за Україну його замучили колись! Будьте готові боронити честь великого національного героя Степана Бандери, бо вороги України будуть намагатися його пам’ять заплямувати. Боронячи честь Бандери, ви рівночасно бороните честь України! Проф. Зенон Саган, ЦВР СУМ Дорогі Брати і Сестри! Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне залишиться, – як умре, то плід рясний принесе. Високу мужність черпаймо з історії України, а ті джерела є невичерпні, з яких тече цілюща вода. Хай для нас будуть духовними надхненниками 359 крутянських героїв, які гордо вмирали за українську державу із піснею на устах: Ще не вмерла Україна! Хай горить в наших серцях вогонь любові до України – „Серафимський вогонь“, яким горів Петлюра, Коновалець… а тепер впав жертвою блаженої пам’яті Степан Бандера. В день похорону принесім духовну китицю квітів тим, що загинули через те – що були українцями. В наших народних піснях співається: Приходить час, приходить час, нехай же кожний скаже з вас, чи він народу вірний син, чи тільки раб поганий він… Протоєрей Іван Крестюк Парох Свято-Троїцької православної церкви Покійний все життя своє віддав безкомпромісовій боротьбі за волю нашого Народу і кращу долю нашої дорогої Батьківщини України. Молю Бога, щоб за незмінним словом „Немає більшої любови, як хто життя своє положить за друзів своїх“ (Ів.15:13), оселив Він новоспочилого в оселях своїх, де вже нема журби, ні зідхання. Ніканор, Митрополит УАПЦ Відійшов від нас великий український патріот Степан Бандера, вождь українських націоналістів. Іскра любові до свого рідного народу, що її вклав в його серце Творець всесвіту, розгорілася до палаючого вогню. Він знав, що самостійність для народу здобувається тільки великими жертвами ”на полі слави“, бо при дипломатичних круглих столах тільки торгують свободою народів. Через усе Його життя на незримих струнах Його душі відгомоном дзвеніли слова пісні, що Йому – ще маленькому – співала Його люба ненька: Все для тебе, люба Україно, погибає, воно тобі і свободу, й славу, гей, гей, здобуває! Ідеш, душе, блаженним путем на приготоване місце упокоєнія… І стрінеш там душі тих, що перед Тобою – від найдавніших часів аж по сьогодні – несли високо стяг боротьби за волю й долю рідної землі. Хай легкою буде Тобі чужа земля, а пам’ять про Тебе хай лунає „от віка і до віка!“ Амінь. Єпископ Николай Вояковський, УГКЦ Завжди українці терпіли за свою щирість і доброту, за те, що ніколи не були окупантами, а лиш боронили свою рідну казкову землю. Історія України – це суцільні страждання, але покладаємо свою надію на Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який сказав: „Випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близько“ (Лк. 21:28). Домовина Степана Бандери стоїть так, що не торкається чужої німецької землі, а чекає того часу, коли буде перенесена на рідну українську землю. Я вірю, той час настане від Бога і тоді мільйони старих, молодих і з немовлятами не те, що пішки, а на колінах підуть, щоб зустріти і попрощати, щоб віддати частку свого серця і любові, своєї пам’яті тому, хто стільки зробив для них і згорів для України…

Чи замах на Степана Бандеру допоміг Кремлю перемогти внутрішній і зовнішній фронт українського народу? Хто переконаний, що так, той не знає українського народу, а бандерівців і поготів! Так само, як московські замахи на Симона Петлюру й Євгена Коновальця не могли припинити української визвольної боротьби, так само вбивство Степана Бандери не поставило на коліна українських націоналістів. Боротьба продовжується аж до переможного кінця. Навіть мертвий Бандера надалі залишається найбільшим і найгрізнішим ворогом Москви. Його дух живе – я глибоко переконаний всюди, де залишилися його борці: в Україні, у Сибіру, Казахстані й на всіх просторах тиранської імперії, ім’я якій є „СССР“. Він і далі наснажує їх до святої боротьби й перемоги. Цим борцям під прапором Степана Бандери, з якими я мав щастя жити і спільно боротися, із найбільшою радістю та дружньою любов’ю, присвячую ці слова.____________[SIZE=1]---------- Додано о 17:39 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:38 ----------[/SIZE]Цікаві спогади про бандерівців написав довголітній політв’язень-єврей Ідель Коган: БАНДЕРІВЦІ В СОВЄТСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ Ох, і було їх там! Казали, що половина політичних в’язнів по всьому Сибіру були бандерівці. Ви знаєте, совєти кожного українського самостійника, що проти москалів, як вони кажуть „за самостоятельну Україну“, звуть бандерівцями. Москалі, совєтська власть йому не „нравилась“- значить український націоналіст, „бандьора“. Зараз по війні їх було в большевицьких концтаборах сотні тисяч. Такі, що справді були в УПА або в організації Бендери, такі, що помагали їм якось і навіть ті, що просто своїм наставленням могли стати „бандерівцями“. Дуже багато їх згинуло. По смерті Сталіна „дрібніших“ звільнили, залишалися ті, що їх засудили на 20-25 літ. У совєтських тюрмах і концтаборах бандерівці мали дуже добру славу. Тверді, з’єднані, бойові. Там дуже багато кримінального елементу, „блатні“, що тероризують інших в’язнів. Вони пробували взяти під ноги й бандерівців, але дістали болючого прочухана. Боротьба була кривава, але „блатні“ навчилися скоро, що „єслі ето бандєровець, нє трогай єво!“ Те саме між жінками-в’язнями. „Бандерівець“ чи „бандерівка“ кожний в’язень совєтських концтаборів вимовляє з респектом. Дай, Боже, і євреям таких, як Горбовий, Пришляк, Марчак, Дишкант, Сорока й сотні інших. Горбовий... це фантастичне поєднання глибокого знання і бойової твердості в одній особі. Такої живої енциклопедії я ще не зустрічав. Що не запитаєш його, все знає і відразу відповість. Навіть по-єврейськи говорить і все про євреїв знає. Я б його головним рабіном Ізраїлю зробив. А який твердий! Двадцять вісім років тюрми й концтаборів видержав і не заломився. Його вперто намовляли „покаятися“ і засудити український націоналізм і за те його відразу звільнять і високе становище дадуть. А він завжди: „Ні!“ Приїжджали з Москви і намовляли мене, щоб я вплинув на нього, щоб „розкаявся“. То я їм казав: „А що я можу? Ви знаєте, що Горбавой бандерівець. Скеля! Не розлупиш!“ Адвокат, доктор Володимир Горбовий карався 28 р. по тюрмах червоного пекла, воїн УПА Данило Шумук – 42 роки, 14-літній син ген.Шухевича, Юрій, арештований у 1948 р. і за відмову відректися від свого батька, відсидів 36 років і там осліп, Ірина Сеник – 36 років, Михайло Сорока – 36 років і його дружина Катерина Зарицька – 27 років, Одарка Гусяк – 25 років, Галина Дідик – 22 роки. А рідні сестри Бандери – Марта, Володимира і Оксана майже півстоліття мучились тільки за те, що не відреклися свого брата і не пішли на співпрацю з антихристом. У 1953 р. їх привозили з Сибіру до Москви і пропонували там квартиру, авто, вимагаючи взамін звернення до бандерівців, щоб припинили збройну боротьбу. Сестри мужньо вибрали інше – концтабори, бо життя на землі тимчасове, а як душу занапастиш, то що даш взамін на Страшному Суді перед Богом. Марта померла у 1982 р. в Красноярському краю. Тисячі бандерівців – цвіт нації, віддали своє життя з любов’ю, заради щастя майбутніх поколінь. Маємо з кого брати приклад![SIZE=1]---------- Додано о 17:43 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:39 ----------[/SIZE][QUOTE=ldfkthbq;63817]Кстати насчет героев которые боролись за независимость на своей территории.Если не ошибаюсь подразделения упа принимали участие в карательных операциях на территории Берарусии,Югославии,Франции и если не ошибаюсь то и Польши.Можно зайти на сайты и посмотреть.Я не имею в виду Российские сайты.Можно задать еще пару вопросов типа как так что американцам сдались в плен около 11 тысячь воинов дивизии Галичина впоследствии вывезенные в Канаду ,если Американцы далее запада Германии не продвигались?Но это история...которую можно рассмотреть по разному кому как нравиться.А за день сегодняшний могли бы против мера и жилищного кодекса( имеется в виду стоимости услуг и объединяться и союзников искать,а то как Маугли-каждый сам за себя.[/QUOTE]Весною 1945р. американські та англійські війська відчинили брами німецьких концтаборів. В кожному з них були сотні полонених з позначкою – рух Бандери. Світ побачив 1200 українських націоналістів, які мучились по концтаборах за боротьбу проти фашизму (а скільки їх загинуло!) і тому відмовив Сталіну депортувати в комуністичне пекло 250 тисяч українців з-за кордону. Натомість англійські окупаційні власті в Німеччині видали більшовикам 40 тисяч донських козаків з їхніми родинами, жінками, старими батьками й дітьми. Більшовики старших повішали, а всі решта майже повністю загинули в Сибіру. Донські козаки боролися за волю проти комуни, але у співпраці з гітлерівцями. Така доля чекала б і всіх українців, якби не тверда постава Степана Бандери супроти німецького фашизму.

Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. „Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. В нашій групі я нарахувала 12 евреїв, з них 8 лікарів“. Виконуючи особливе завдання Стелла попала більшовикам в руки. ЇЇ довго катували і, нічого не дізнавшись, засудили до смертної кари. Бандерівці напали на тюрму і звільнили Стеллу. Після запеклих боїв у жовтні 1946 р. вона дісталася до Австрії, а згодом до Палестини. „Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого миру в світі“. Микола Крепченко, підполковник у відставці, м.Радомисль, пише: „Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА – армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. В бою ми захопили підшивки бандерівських газет. Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому – розгромили німецький гарнізон, у третьому – перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство… Які ж вони посібники фашистів, коли б’ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці – то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України.[SIZE=1]---------- Додано о 17:35 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:33 ----------[/SIZE]Неподалік с.Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. „Подумаємо“, – почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло „Ще не вмерла Україна“. Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків? А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами – якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: „Хіба бандити будуть помирати такою смертю?“ Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки. Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с.Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках „освободітєлі“? Розправлялися з цілими сім’ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся… А роки летять, як розгнуздані коні“.[SIZE=1]---------- Додано о 17:36 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:35 ----------[/SIZE]Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов’язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому, що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх – бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: „Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуванням, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці“. Бандерівці завжди молилися перед смертю і вмирали з думкою, що їхня жертовна боротьба не пропаде намарно, а прийде час – розвалиться комуністична імперія зла і на її руїні повстануть вільні народи, серед яких Соборна Самостійна Українська Держава (УССД).Так і сталося. Саме бандерівці, які опинилися в пекельних радянських концтаборах зуміли там навести порядок і приборкати кримінальних злочинців. Згодом організували повстання в’язнів, найбільші з яких були у Норильську – 1953 р. і в Кінгірі – 1954 р., що розхитали комуністичну систему і дали поштовх до боротьби всім поневоленим народам. В Кінгірі більшовицькі звірі розчавили танками 500 українських жінок, які стали на захист в’язнів чоловіків. У таборах бандерівців називали святими, тому що більше за них не було побожних і справедливих людей. Ось спогади політв’язня 1950-56 рр. громадянина Німеччини Артура Фурмана: БАНДЕРІВЦІ Як часто чув я цю назву під час мого довголітнього перебування в неволі. Скільки гордості було в ній, коли її вимовляли вороги Москви й комунізму, скільки ненависті, коли цю назву викрикували чекісти! Бандерівці! – це був для нас бойовий клич, гасло. Бандерівці – звалося полум’я, що його не могла згасити найстрашніша буря терору. Я Бандерівець! Хто міг таке твердити, цей був найхоробріший з хоробрих. Бути бандерівцем означало бути „привілейованим“. Але цього „привілею“ не можна було дістати як подарунок, його треба було вибороти, витерпіти. Одним словом, для українця не було більшої відзнаки, як бути бандерівцем. Бандерівці на фронт! Де не лунало це гасло під час повстань в’язнів у СССР? Всюди! Там, де спалахували вогні заворушень, бандерівці створювали авангард. Так було на Далекому Сході, в Казахстані, в Сибіру, над Льодовитим морем. Серцем і мозком революції, що назрівала, були бандерівці. Бандера – наш визволитель! Генерал Айзенгауер, ген. де Голь, німецький канцлер Аденауер – безперечно великі мужі й безумовно вороги комунізму, але жодний в’язень чи засланець-українець не ждав від них визволення з московсько-комуністичної неволі. Цього визволення очікувано тільки від однієї людини, вплітаючи свою надію в кожну молитву: Бандера! Яке значення мало питання дипломатичної і військової сили? Для .мільйонів українців обабіч загороди з колючого дроту Бандера мав вартість цілої армії, слава його революційних чинів, блиск його імени й творча динаміка революційної особистості, що впливала на нас із велетенською назламною силою, не зважаючи на безмежну географічну віддаль, зрівноважували силу танків і літаків, яких він не мав.[SIZE=1]---------- Додано о 17:37 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:36 ----------[/SIZE]Бандера – наш провідник! Бандера не був провідником тільки однієї організації, він був провідником усього народу, поневоленого, але не скореного й воюючого українського народу. Я цілком свідомий того, що це твердження натрапить на опір деяких українських екзильних політиків. Але я тверджу тільки те, що відчували й думали сотні тисяч українців поза залізною заслоною. Провідництво Бандери беззастережно визнали всі українці, бо понад партійними розходженнями височіло одно-єдине, найбільше: Батьківщина. Тепер, коли пройшло вісім років з того часу, я можу з усією рішучістю твердити, що Бандера мав більше друзів, послідовників та прихильників поза залізною заслоною (і далі має), ніж на її західньому боці. Велич його особистості швидше збагнули ті, хто, не зважаючи на місце свого перебування, безперервно бореться за свою свободу. Бандера – це Україна! Коли хто говорив про Бандеру, той одночасно думав про Україну. Обидві назви зіллялися в одне й те саме. Бо Бандера уосіблював у собі найкращі й найбільші чесноти українського народу, був для сотень тисяч та мільйонів вимріяним символом волі й незалежності. Хто з них особисто знав Бандеру? Скільки з них справді були членами ОУН? Невелика кількість. І цих кількох, які його бачили, чули, чи говорили колись з ним, називалися щасливцями, їм заздрили, навіть не приховуючи цієї заздрости. Саме у цьому велич Степана Бандери. Ще за свого життя він став національною легендою, героєм, я навіть відважусь сказати: святим. Мабуть, не було жодного барака, заселеного в’язнями чи засланцями-українцями, де не було б його портрета. Цей портрет переховували як найбільші скарби і він ніколи не потрапив до рук чекістів. В концентраційних таборах і селищах примусово поселених запроторенців ходило про нього безліч оповідань і легенд. Були й такі, що знали напам’ять його писання, тексти промов і закликів. Кур’єри й вістки з-за кордону давали найдокладнішу інформацію про його революційні дії. Але Бандера мав своїх послідовників і прихильників не тільки серед українців. Ні, інші немосковські національні групи теж уважали його своїм. Революційна сила, яку випромінювала його особистість, не знала жодних національних меж. Його можна було або безмежно любити, або безмежно ненавидіти. І це останнє робили не лише московські комуністи. Москалі-невільники в таборах примусової праці теж бачили в Бандері смертельного ворога, знищувача московської імперії. “Ненавиджу комуністів, сказав до мене одного разу москаль-білогвардієць, але і в некомуністичній Росії є для Бандери тільки одне місце: шибениця.

хто ж мені ворог?словяни?!

І багато слов'янських рис ти побачив на мордє ліца Мєдвєдєва?

[QUOTE=Alois;63901]Ми говоримо про кількатижневий союз частини українських націоналістів з Гітлером, але вперто не помічаємо того, що другу світову у вересні 1939 року розпочали два союзники - німець і кацап. Правда німець на той час не мав за своєю спиною злочинів проти людства на зразок голодомору і був для українця "меншим злом"...[/QUOTE]кількатижневий союз не з Гітлером ,а з антигітлерівською коаліцією, друже:df:[SIZE=1]---------- Додано о 17:16 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:05 ----------[/SIZE][QUOTE=monax;63798]Угу... Что ж они в перерыве между битвами не сбегали и не захватили всю Германию? Судя по материалу, им там работы было минут на 15...Или "всё, что за границами моего села мну не касается"?[/QUOTE]Акт 30 червня 1941 р. покликав до боротьби широкі кола українського населення і на фундаменті збройних відділів ОУН народилася Українська Повстанська Армія. Очолив її генерал-хорунжий Роман Шухевич, який до самої смерті 5.03.1950р. був вірним сподвижником Степана Бандери. Офіційна дата створення УПА 14.10.1942 р. Окрім українців в УПА воювали представники всіх національностей поневолених комунізмом народів. УПА контролювала величезні території України і провадила активну збройну боротьбу зі всіма окупантами до 1954 р.! У 1943 р. відділи УПА знищили шефа гітлерівського штабу Віктора Люце, у 1944 р. – російського генерала Ватутіна, а в 1947 р. – польського генерала Свєрчевського. УПА – явище феноменальне в цілій історії людства. Жодна армія світу не до порівняння з тією жертовністю та високою організованістю, що їх виявили воїни УПА. Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: „Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі“.УПА налічувала 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору. 22 червня 1944 р. Берія і Жуков підписали сатанинський план про вивезення з рідних земель всіх українців, тобто цілковите знищення України. І тут бандерівці дали окупантам таку школу, що після неї більшовики не тільки українців, а й грузинів, вірменів, литовців, казахів, узбеків та інших ще довгі роки називали бандерівцями.[SIZE=1]---------- Додано о 17:19 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:16 ----------[/SIZE]Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тисяч кв.км споконвічної української території з півторамільйонним населенням. Почалося насильне вивезення українців з рідних земель, яке супроводжувалося неймовірним польським терором. В обороні Закерзоння стало біля 5 тисяч бандерівців, які два роки! чинили такий опір, що Москва, Польща і Чехія у 1947 р. виставила проти них понад 20 тисяч війська з танками і літаками. Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бандерівців і унікальне мистецтво ведення бою. Бійці УПА прорвали кільце і через кордони інших країн дісталися у вільний світ, щоб висвітлити правду про комуністичний „рай”. Святий Апостол Павло з пошаною відзивається про тих, що на війні виявили мужність і напади чужинців відбивали (Євр. 11:34). Так чи не буде гріхом, коли ми будемо мовчати про тих, хто став на боротьбу з антихристом, хто боронив Церкву Христову і правду Божу?[SIZE=1]---------- Додано о 17:20 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:19 ----------[/SIZE]Також успішно були проведені бравурні рейди бандерівців на території інших країн з метою інформування громадян про характер і цілі боротьби УПА: влітку 1947 р. до Білорусії і Польщі, аж під Варшаву, до Чехословаччини, восени до Німеччини і Мадярщини, зимою 1948 р. у східну Прусію, весною у Західну Німеччину, літом 1949 р. до Румунії. Ці рейди спричинилися до зародження протикомуністичних настроїв у місцевого населення. УПА мала такий великий успіх у боротьбі проти переважаючих сил комуно-фашистів завдяки залізній дисципліні. Так, у курені командира Коника у присутності 800 повстанців був розстріляний воїн, що обікрав поляка. Тікаючи з України, німці задарма пропонували зброю для УПА, щоб стримати натиск Москви. ОУН-УПА відкинули співпрацю з фашистами і видали заборону всім своїм частинам про будь-які переговори з німцями. Лиш в одному випадку сотник Сосенко пробував вести переговори, за що його поставлено перед польовим судом і розстріляно. УПА – це єдина армія у світі, яка за злочини батьків не карала дітей і жінок! Поза себе ОУН дивилася з гордістю, а перед себе – з вірою![SIZE=1]---------- Додано о 17:28 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:20 ----------[/SIZE]Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшну підлість. Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, кількісно 1763 чоловік. Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА. Процес визволення від фашизму супроводжувався злочинами радянської влади супроти українського народу. Моя думка така, що всі ці війни створювалися сатанистами для винищення християнських народів, щоб знищити всяку мораль і віру в Бога. Отже, хто не боровся за вільну Україну – той мовчазно погоджувався з пануванням сатанинської влади, яка навчила людей пити, курити, жити в розпусті, вбивати своїх дітей (аборти) і не ходити до церкви. А Христос каже: „Царство Небесне здобувається силою“ (Мт.11:12). Людина повинна боротися за правду і волю, за своє щастя та думати, що залишить після себе для майбутніх поколінь. Папа Римський Іван Павло ІІ у 1979 р. закликав поляків повести країну в новому порядку, після чого почалися масові антикомуністичні заворушення, а в 1981 р. навіть готовий був залишити папство, щоб перешкодити вторгненню радянських військ до Польщі. Він хотів повернутися на батьківщину для моральної підтримки співвітчизників у їхній боротьбі за свободу. Бог призначив границі людського оселення ( Ді. 17:26) і хто стає на їхній захист, чинить найбільший героїзм. Ось, що казав римський полководець Катон: „Я боровся не за свою свободу, а свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, аби самому бути вільним, а щоб жити серед вільних“. Іван Франко казав, що хто зі злом не бореться, той людей не любить.[SIZE=1]---------- Додано о 17:32 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 17:28 ----------[/SIZE]Тисячі бандерівців йшли на боротьбу з однією думкою – здобудем Україну, або загинем у боротьбі за її волю! Тут хочу висвітлити ще одну сторону боротьби ОУН-УПА, а саме як вмирали бандерівці. Ось, що описує Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з с.Октябрське Тульської області в Росії: „Перебуваючи у відрядженні в Рівному, я стала випадковим свідком, коли привезли на автомашині групу бійців УПА і повісили на моїх очах. Усі вони мужньо зустріли смерть, я сказала би, героїчно. Жоден з них не просив помилування. І що мене особливо вразило – всі вони вмирали, приймаючи мученицьку смерть зі словами „Слава Україні!“ Блискавично сяйнула думка: хіба можуть так мужньо вмирати бандити, як їх називала комуністична пропаганда? Так ідуть на ешафот лише хлопці, які палко люблять свою землю, свій народ, прагнуть звільнити свою землю від окупантів. І я подумала: то хто ж бандити – ті, що вмирають за вільну Україну, чи ті, що прийшли на цю землю і творять злодійства? Я схиляю свою сиву голову перед тими молодими мучениками, які 50 років тому віддали своє молоде життя за незалежну, вільну Україну“

все тут правильно.

альо!новоспечені модери,ви де?тут люди пишуть не в тій темі,а ви шось нічого не робите)

хто ж мені ворог?словяни?!

Зрозумівши справжні наміри Гітлера, наші почали бити і кацапа, і німоту. Ферштейн?Але програли, бо більшість українських шкіперів воювали на боці ворога.

то червону армію тоже підтримуєш