Гвалт! Продажний сайт!

Ну навіщо нагадувати скільки часу вже проведено на порталі ;-)

Дейвід Ґонтлетт, викладач медіа і комунікацій Вестмінстерського університету (2011 рік):

«В університеті журналістську освіту зазвичай пов’язують із прагненням отримати роботу в медіагалузі. Це не завжди слушно, особливо зважаючи на те, що роботодавці часто охочіше наймають істориків, літературознавців чи фізиків – людей, які «на чомусь знаються» - аніж випускників журфаків.»

Євген Федченко, колишній журналіст-міжнародник і ведучий телеканалу СТБ, а нині Керівник Могилянської школи журналістики (2010 рік):

«Рівень журналістської освіти в Україні є цілком співвідносний із рівнем освіти взагалі. У багатьох університетах є викладачі, які хочуть і можуть викладати журналістику по-іншому. І є дуже великий попит на викладання журналістики по-іншому. Але з року в рік ніяких холістичних змін не відбувається, і журналістська освіта характеризується інертністю, повним відривом від реального медіавиробництва, часом – неприкритим заробітчанством на тих, хто хоче отримати професію журналіста.


Сергій КВІТ, директор Могилянської школи журналістики, президент Центру медіа реформ (2004 рік), нині президент НаУКМА:

«Чи можуть редакції українських засобів масової інформації обійтися без спеціальної журналістської освіти, яку пропонують наші навчальні заклади? Відповімо не вагаючись: так. Вітчизняна журналістська освіта і мас-медіа функціонують до певної міри в паралельних площинах, самодостатньо і незалежно одні від одних. Такий стан справ є ненормальним, і як довго він триватиме, залежить від професіоналізму обох сторін».

Алексей Ходорыч, спецкорреспондент, руководитель группы журнала «Коммерсантъ-ДЕНЬГИ» (2011):

«Как человек, закончивший журфак Ростовского университета и работавший журналистом с самой юности, я всегда любил в пух и прах разбивать сам принцип обучения журналистике. Что РГУ, что МГУ — без разницы, всё это полная профанация.

Самая большая профанация — теория журналистики. Не наука вовсе, так как никаких действительно научных наработок там нет. Просто имитация. Профанация поменьше — история журналистики, пара фактов про Гиляровского, Новикова и Аграновский молодец плюс кое-что ещё. Никакой имитации, но история скудненькая и как ответ на вопрос «С какой пользой ты провёл эти пять лет?» никак не подходит. Я точно даже не помню, чему там меня учили, помню лишь вопрос, который всегда у меня сидел, — зачем это всё? Где реальные полезные знания? Было лишь два полезных предмета — русская и зарубежная литература. Но всё остальное — пустота. Медиков учат резать, физиков — взрывать атом, математиков — разгадывать Ферма, даже филологи и те углублённее время жизни в университете проводят, но в журфаке пользы нет никакой».

Наталія Петрова, медіа-юрист (Оксфордський університет, Великобританія, програма стажування «Медіаправо і медіаполітика»; Школа підготовки кадрів для медіа FOJO, Швеція) (2010):

Журналістика – одна з тих професій, де не потрібен диплом, виходячи з базового принципу свободи вираження погляду. Будь-хто, в кого слово гарно лягає на папір і хто має що сказати, може бути журналістом. І саме тому існує міжнародний стандарт - держави не повинні встановлювати будь-які кваліфікаційні вимоги журналіста, бо це означатиме, що є перешкода в реалізації цього права вираження свободи слова. Кваліфікаційні критерії журналіста в західному розумінні не вимагають освіти. Людина може бути столяром і одночасно блискучим журналістом. У нас вважається, що журналісти, які працюють у редакції, обов´язково повинні мати вищу освіту. У цьому полягає найбільша різниця – світоглядна.

Ольга Червакова, парламентський кореспондент СТБ:

«Я взагалі не бачу користі в освіті журналіста. Журналістика – це володіння базами даних і технологією. Коли до нас приходять діти з перших курсів і починають писати телесюжети за шаблонами «творів» на філологічному факультеті, хочеться, як кажуть наші редактори, «обнять і плакать». Журналіст має володіти реальними знаннями в реальній професії, бути експертом у якійсь галузі. Це не обов´язково має бути політологія. Якщо журналіст висвітлюватиме тему культури, адекватним кроком було б закінчити істфак, або опанувати фах кінокритика. Якщо людина хоче писати про макроекономіку – їй саме місце в Наргоспі. Нині ситуація така: журналісти без досвіду і спеціальних фахових знань не можуть критично сприймати інформацію на брифінгах. І несвідомо допускають, щоб ними маніпулювали. В тому, що новини виходять прісними й інфантильними, винна не в останню чергу й журналістська освіта».