Як ми говоримо( про те як правильно використовувати у мовленні те чи інше слово чи словосполучення)

Під час різдвяних канікул у вчителів завжди ломка починається...)))

Хоч і настав період свят, та про культуру щоденного мовлення теж не слід забувати. Ось декілька правили як слід і не слід використовувати у свому мовленні ті чи інші слова.
1.БАГАТО — ЧИМАЛО.

Ці слова — синоніми. Перше вживається ширше, в будь-якому тексті — і в стилістично нейтральному, і в урочистому, публіцистичному виступі, і в звичайній побутовій розмові, напр.: Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше (М. Коцюбинський). Йому синонімічними є слова немало, чимало та ряд інших — експресивних (тобто таких, що увиразнюють якусь оцінку, передають почуття), такі, як: багацько, багатенько, сила, страх, до біса, до лиха і под.
Прислівник чимало вживається в різних ситуаціях, означаючи поняття кількості, міри, часу, напр.: Чимало літ перевернулось, води чимало утекло (Т. Шевченко); Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало (присл.);
Слово чимало складається із питальної частки чи і прислівника мало. Ще в кінці XIX ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Наприклад, у відомому «Російсько-українському словнику» Уманця і Спілки (90-ті роки XIX ст.) серед відповідників до російського много фіксується геть чи мало. Словник української мови за ред. Б. Грінченка подає прислівник одним словом — чимало. За сучасним правописом воно так і пишеться, передаючи єдине цілісне поняття.
Значення прислівника, очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: Чи мало було? — Тобто: Хіба мало? в значенні «цілком досить», наприклад, у Марка Вовчка: О-о жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!
У порівнянні з багато прислівник чимало має відтінок розмовності. В офіційно-ділових паперах, як нейтральне, усталилося слово багато, а в усному звіті, виступі на зборах прислівник чимало доречно пожвавить мову доповідача.
Отже, чимало займає своє місце поряд з іншими словами, і за його допомогою мова урізноманітнюється. Наявність синонімічного ряду дозволяє передавати будь-які відтінки думки, уникати небажаної одноманітності в мові, напр.: Маємо чимало вже матеріалу для збірника, особливо віршів багато (М. Коцюбинський). Тобто ту саму оцінку кількості чого-небудь можна висловити синонімічними формами багато і чимало.
2.ВАДА — ПОРОК.

У масовій свідомості побутує назва хвороби порок серця. Як свідчить медична література, порок серця — це не одна якась конкретна хвороба серця, а загальне означення вад серця. Лікують природжені і набуті вади. Серед них розрізняють клапанні, ревматичні, органічні, декомпенсовані. Термін порок серця вказує у спеціальній літературі на фізичну недугу внаслідок захворювання, а також природжену.
Закономірно постає питання: чи можлива взаємозаміна слів порок і вада у терміні?
З огляду на зміст, який передають згадані іменники, слово вада однозначніше і конкретніше, напр.: Найбільша вада штучних, а головне синтетичних тканин — негігієнічність, некомфортність! (з журн.); Вада зору, при якій зображення віддалених предметів утворюється за сітківкою, називається далекозорістю (з підр.). Іменник порок, як правило, негативно характеризує осіб (риси поведінки, фізичні дані, умови і спосіб життя тощо): Його [Нерона] душа — ціла клоака всяких пороків, які могли зустрітися серед роду людського (М. Слабошпицький); Бідність — не порок, а велике горе (прислів’я).
У сучасній мовній практиці трапляються випадки ненормативного вживання слова порок у значенні «вада, недолік»: Контейнер [технологія товароруху з застосуванням тари обладнання] допоможе торгівлі викоренити [i]пороки, котрі давно набридли, — обмірювання, обважування, обрахування (з газ.).[/i] У таких випадках треба дотримуватися літературної норми і відповідно послуговуватися словами вада, недолік.
Щодо терміна порок серця, то впадає у вічі небажана синонімія першого слова з розмовним порок, через що термін сприймається як калька з російської мови. Тому замість порок серця варто вживати вада серця, напр.: На початку нашого століття були безпорадні перед ревматичною клапанною вадою серця .
3.ЧИСЛЕННИЙ — «БАГАТОЧИСЛЕННИЙ».

Слова багаточисленний в українській літературній мові немає. Не знаходимо його в нормативних словниках. Це калька з російського слова многочисленный. Сучасна норма вимагає перекладати його прикметником численний. Численний — «який складається з великої кількості» — вживається у таких, наприклад, словосполученнях: численна група учасників, численні загони, численне товариство, численна аудиторія та ін. Це слово має також відтінок значення «наявний у великій кількості»: численні переклади, численні зорі, численні досліди, спостереження, спалахи і под.
Увага! Прикметник числéнний інколи плутають із паронімом чисельний — «числовий, кількісний». Це слово має значно вужчу сферу вживання, меншу активність, вживається, наприклад, у таких словосполученнях: [b]чисельний (кількісний) аналіз; чисельна (кількісна) перевага.[/b]

А я у межах обговорюваної теми, і заради науки, а не заради фрикцій...

От хитрун, і тут викрутився!

А я у межах обговорюваної теми, і заради науки, а не заради фрикцій...

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

Не задовільняє. Фрикати́вні приголосні (від лат. frico «тру»); фри́кція (від лат. frictio — тертя). Отже, я таки був правий - ці слова однокореневі. А я спінным мозґом чувствовал!...)))))))))

Дорогенький Алоїзе, тебе зараз або виріжуть, або закинуть у флуд! :P :P :P

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Пуризм - від лат. purus - чистий. Як на мене, то Олеґ (Oleg) було б правильнішим, бо ім’я походить від скандинавського Hélgi - святий, а в первісному варіанті саме літера g, а не h. Тому і чергується з ж (наприклад у зверненні Олеже).

Нема у нас такого слова, як "звернення". Є "звертання". а про все решту ти не мені кажи, а тим мудрагелям, що сидять у Інституті мовознавства!

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

Не задовільняє. Фрикати́вні приголосні (від лат. frico «тру»); фри́кція (від лат. frictio — тертя). Отже, я таки був правий - ці слова однокореневі. А я спінным мозґом чувствовал!...)))))))))

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Пуризм - від лат. purus - чистий. Як на мене, то Олеґ (Oleg) було б правильнішим, бо ім’я походить від скандинавського Hélgi - святий, а в первісному варіанті саме літера g, а не h. Тому і чергується з ж (наприклад, при звертанні Олеже).

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

Ты нє мудрі, ты пальцем покажи...)))))

як можна показати пальцем рух повітря, що відбувається при вимові того чи іншого звука? :cheer:

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Олегу, пуризм- то надмірна чистота у мові.

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

Ты нє мудрі, ты пальцем покажи...)))))

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Та тому, що англійська літера "g" у нашій мові звучить як "ґ", а от англійська "h"- як "г ".

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Та тому, що англійська літера "g" у нашій мові звучить як "ґ", а от англійська "h"- як "г ".

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

А почему Лєґо именно с " ґ "?

Та тому, що англійська літера "g" у нашій мові звучить як "ґ", а от англійська "h"- як "г ".

А почему Лєґо именно с " ґ "?

А правопис Табачник упровадив? Добре, взую в іншому місці

Ні, не Табачник! :P :P :P