Як ми говоримо( про те як правильно використовувати у мовленні те чи інше слово чи словосполучення)

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

Та тому, що англійська літера "g" у нашій мові звучить як "ґ", а от англійська "h"- як "г ".

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Та тому, що англійська літера "g" у нашій мові звучить як "ґ", а от англійська "h"- як "г ".

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

Ты нє мудрі, ты пальцем покажи...)))))

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Олегу, пуризм- то надмірна чистота у мові.

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

Спіранти, фрикативні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

Ты нє мудрі, ты пальцем покажи...)))))

як можна показати пальцем рух повітря, що відбувається при вимові того чи іншого звука? :cheer:

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Пуризм - від лат. purus - чистий. Як на мене, то Олеґ (Oleg) було б правильнішим, бо ім’я походить від скандинавського Hélgi - святий, а в первісному варіанті саме літера g, а не h. Тому і чергується з ж (наприклад, при звертанні Олеже).

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

Не задовільняє. Фрикати́вні приголосні (від лат. frico «тру»); фри́кція (від лат. frictio — тертя). Отже, я таки був правий - ці слова однокореневі. А я спінным мозґом чувствовал!...)))))))))

А почему раньше мое имя в заграничном паспорте писали как Oleg, а теперь Oleh? Я что раньше был Олеґ ?

Бо так раніше і було. та тепер, нашій "г " відповідає лише англійська "h". це все внаслідок того, що багато хто із науковців прагне до пуризму у мові.

Еще бы знать что такое "пуризм" :lol:
А то они там им страдают, а мне тут ОлеХом быть :dry:

Пуризм - від лат. purus - чистий. Як на мене, то Олеґ (Oleg) було б правильнішим, бо ім’я походить від скандинавського Hélgi - святий, а в первісному варіанті саме літера g, а не h. Тому і чергується з ж (наприклад у зверненні Олеже).

Нема у нас такого слова, як "звернення". Є "звертання". а про все решту ти не мені кажи, а тим мудрагелям, що сидять у Інституті мовознавства!

А чому звук "г" називають фрикативним? І чи є це слово однокореневим зі словом "фрикція"? Тільки не треба знову мене звинувачувати у сексуальній стурбованості...))))))

така відповідь задовільняє тебе?

Не задовільняє. Фрикати́вні приголосні (від лат. frico «тру»); фри́кція (від лат. frictio — тертя). Отже, я таки був правий - ці слова однокореневі. А я спінным мозґом чувствовал!...)))))))))

Дорогенький Алоїзе, тебе зараз або виріжуть, або закинуть у флуд! :P :P :P

А я у межах обговорюваної теми, і заради науки, а не заради фрикцій...

А я у межах обговорюваної теми, і заради науки, а не заради фрикцій...

От хитрун, і тут викрутився!

Хоч і настав період свят, та про культуру щоденного мовлення теж не слід забувати. Ось декілька правили як слід і не слід використовувати у свому мовленні ті чи інші слова.
1.БАГАТО — ЧИМАЛО.

Ці слова — синоніми. Перше вживається ширше, в будь-якому тексті — і в стилістично нейтральному, і в урочистому, публіцистичному виступі, і в звичайній побутовій розмові, напр.: Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше (М. Коцюбинський). Йому синонімічними є слова немало, чимало та ряд інших — експресивних (тобто таких, що увиразнюють якусь оцінку, передають почуття), такі, як: багацько, багатенько, сила, страх, до біса, до лиха і под.
Прислівник чимало вживається в різних ситуаціях, означаючи поняття кількості, міри, часу, напр.: Чимало літ перевернулось, води чимало утекло (Т. Шевченко); Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало (присл.);
Слово чимало складається із питальної частки чи і прислівника мало. Ще в кінці XIX ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Наприклад, у відомому «Російсько-українському словнику» Уманця і Спілки (90-ті роки XIX ст.) серед відповідників до російського много фіксується геть чи мало. Словник української мови за ред. Б. Грінченка подає прислівник одним словом — чимало. За сучасним правописом воно так і пишеться, передаючи єдине цілісне поняття.
Значення прислівника, очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: Чи мало було? — Тобто: Хіба мало? в значенні «цілком досить», наприклад, у Марка Вовчка: О-о жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!
У порівнянні з багато прислівник чимало має відтінок розмовності. В офіційно-ділових паперах, як нейтральне, усталилося слово багато, а в усному звіті, виступі на зборах прислівник чимало доречно пожвавить мову доповідача.
Отже, чимало займає своє місце поряд з іншими словами, і за його допомогою мова урізноманітнюється. Наявність синонімічного ряду дозволяє передавати будь-які відтінки думки, уникати небажаної одноманітності в мові, напр.: Маємо чимало вже матеріалу для збірника, особливо віршів багато (М. Коцюбинський). Тобто ту саму оцінку кількості чого-небудь можна висловити синонімічними формами багато і чимало.
2.ВАДА — ПОРОК.

У масовій свідомості побутує назва хвороби порок серця. Як свідчить медична література, порок серця — це не одна якась конкретна хвороба серця, а загальне означення вад серця. Лікують природжені і набуті вади. Серед них розрізняють клапанні, ревматичні, органічні, декомпенсовані. Термін порок серця вказує у спеціальній літературі на фізичну недугу внаслідок захворювання, а також природжену.
Закономірно постає питання: чи можлива взаємозаміна слів порок і вада у терміні?
З огляду на зміст, який передають згадані іменники, слово вада однозначніше і конкретніше, напр.: Найбільша вада штучних, а головне синтетичних тканин — негігієнічність, некомфортність! (з журн.); Вада зору, при якій зображення віддалених предметів утворюється за сітківкою, називається далекозорістю (з підр.). Іменник порок, як правило, негативно характеризує осіб (риси поведінки, фізичні дані, умови і спосіб життя тощо): Його [Нерона] душа — ціла клоака всяких пороків, які могли зустрітися серед роду людського (М. Слабошпицький); Бідність — не порок, а велике горе (прислів’я).
У сучасній мовній практиці трапляються випадки ненормативного вживання слова порок у значенні «вада, недолік»: Контейнер [технологія товароруху з застосуванням тари обладнання] допоможе торгівлі викоренити [i]пороки, котрі давно набридли, — обмірювання, обважування, обрахування (з газ.).[/i] У таких випадках треба дотримуватися літературної норми і відповідно послуговуватися словами вада, недолік.
Щодо терміна порок серця, то впадає у вічі небажана синонімія першого слова з розмовним порок, через що термін сприймається як калька з російської мови. Тому замість порок серця варто вживати вада серця, напр.: На початку нашого століття були безпорадні перед ревматичною клапанною вадою серця .
3.ЧИСЛЕННИЙ — «БАГАТОЧИСЛЕННИЙ».

Слова багаточисленний в українській літературній мові немає. Не знаходимо його в нормативних словниках. Це калька з російського слова многочисленный. Сучасна норма вимагає перекладати його прикметником численний. Численний — «який складається з великої кількості» — вживається у таких, наприклад, словосполученнях: численна група учасників, численні загони, численне товариство, численна аудиторія та ін. Це слово має також відтінок значення «наявний у великій кількості»: численні переклади, численні зорі, численні досліди, спостереження, спалахи і под.
Увага! Прикметник числéнний інколи плутають із паронімом чисельний — «числовий, кількісний». Це слово має значно вужчу сферу вживання, меншу активність, вживається, наприклад, у таких словосполученнях: [b]чисельний (кількісний) аналіз; чисельна (кількісна) перевага.[/b]

Під час різдвяних канікул у вчителів завжди ломка починається...)))

Я тут прокинувся посеред ночі і зациклило над майже гамлетівським питанням: Як правильно - поссяти чи посцяти?...

правильно буде сходити до виходку :lol:

правильно буде сходити до виходку :lol:

Це тіпа до вєтру? А якщо посс(ц)яв на входку?... :lol:

Щоб трошки зробити цю тему веселою, пропоную вам перечитати те, як наші предки матюкались
ЛАЙЛИВІ ВИРАЗИ:

А добра б тобі не було…
А щоб в тебе пір’я в роті поросло…
Трясьця твоїй матері…(трясця - це лихоманка, хворобливий стан, коли людину періодично кидає то в жар, то в холод)
Ти нечиста сило…
А щоб швидкою Настею тут тебе зносило…
А щоби нижче пояса зціпило за пупа…
А щоби пуп той вилисів , як від маку ступа…
А щоб тобі чорне було…
А щоб тобі відмовили , як чогось попросиш…
А щоб твоєю мордою просо молотили …
А щоб твоя дружинонька з кумом повелася…
А щоби твоя срака по шву розійшлася…
А щоб ти щастя не знав …
А щоб ти лýснув…
А щоб тобі зацíпило …
А щоб тобі повилазило… (вживається коли хтось чогось не бачить, або не побачив)
А щоб тобі заклáло…
А щоб ти не діждáв…
А щоб ти всрáвся, як маленький був…
А щоб вам пусто булó…
А щоб тебе підняло і гéпнуло (вертіло)…
А щоб тебе грім побив…
А щоб тебе злидні обсіли…
А щоб йому голова облізла…
А щоб тебе Морана побила…
А бодай тебе чорти вхопили…
А щоб тобі добре було…(вживається і як лайка)
А щоб ти здоровий був…(вживається і як лайка)
А щоб ти падло дристало та й дристало…
А шоб тобі булька з носа вискочила…
А щоб тебе муха вбрикнула…
А шоб тебе колька сколола…
А щоб тобі курка на ногу наступила …
А щоб вас лиха біда стороною обходила…(вживається і як лайка)
А щоб тобі рачки лазити…
А щоб ви згинули…
А щоб ти скис!
А щоб ти сказився!…
Дурний як ціп…
Стара кляча…
Срав пес їхній матері…
Най ті качка копнé!…
Всрався тай криво!…
Кров би тебе нагла заллєла сучий ти сину!…
Дідька лисого тобі дам …
Сто чортів в печінку…
Іди до бісової матері…
Бісовий син…
Вражий син…
Вражі діти…
Бісова ковінька…
Дурний тебе піп хрестив (Про “нерозумну людину”)…
Матері твоїй ковінька…
Матері твоїй хиря…
Дам по макітрі…
Відвідаєш макогона…
Бісова душа…
Арештанська душа…
Подла душа…
Подлої матері син…
Подлого стерва робота…
Подлого сина (дочки) робота…
Най би тебе пранці з’їли…
Хай вам грець…
Ти, гімно нероздушене!