Так,саме дев"яте! То у Петрарки їх було сім! Своїх сім,я пройшла за 2016 рік!
Восьме коло почалося перед Новим роком,коли мама впала та поломила ногу в бедрі.
Цілий місяць пекла та болю! Для мене місяць бессонних ночів,аптек та походів до хати цілодобово по мірі потреби!
Нас знайшли бандити шиномонтажника і в лікарні! Так підсилали в ночі до палати якихось типів,але їх гнали чергові медсестри та санітарки. Слідкували за мною,вчиняли засідки.Всього не напишешь тут. Але один випадок проминути не можу.
Вирішила я йти до хати після полуночі. Думала пройду біля терапії по вулиці Миру ,а там друга хата. Мені потрібно було взяти пару подушок.
Я дішла до вулиці Миру без всяких проблем. Але,ледь я повернула на вулицю Миру,як побачила попереду світло фар чорного старого ридвану(джип часів молодості Делона). Я не звернула уваги,але той ридван почав їхати на мене та світити мені в обличчя фарами на повну! В мене в суммочці ,завжди,щось є. Я не дуже злякалася.
Ридван під"їхав до мене досить близько,я почала шукати в сумочці що-небуть,йому ,видно,стало не пособі, він здав назад,розвернувся,потім знову розвернувся та знову став їхати на мене.
Тікати було куди,але було морозно та слизько,світло не горіло в жодній хаті. В одній хаті була відкрита калітка,мабуть хтось помер. Я Вирішила,що буду тікати,в разі чого ,в ту калітку.
Ридван під"їхав небеспечно близько. Я йшла на нього,він здав назад.
Таким чином я пройшла вулицю Миру. Ридван виїхав на дорогу та зупинився: з нього вискочив молодик та швидко побіг в сторону хатів на Митроп. Шептицького, раніше Тургенева. Пробіг повз моєї хати та зупинився біля п"ятого номера. Я дійшла до своєї калітки( 3 номер) , він почав наближатися до мене. Я засунула руку в сумочку,щоби щось дістати,він наполохався та побіг до машини. Я сказала йому,що так буде краще для нас обох,коли він проходив повз мене.
Я прийшла до хати,взяла дві невиликіх подушки та пішла в лікарню до мами.
Йшла я по вулийі В. Котика,але біля водолікарні мене ждала червона машина. Я засунула руку в сумочку,повернула в ворота водолікарні та пішла по протоптані стежині в сторону приймального покою. Мене ніхто не переслідував.
Це лише одненька невеличка історія. Мені робили засідки серед білого дня! Але я ,завжди,щось маю в сумочці, тому не дуже боюсь.Вони ,також ,люди,також,бояться.
Я змушена була в ту ніч до хати ,бо в мами було,ще запалення легенів,їй було погано, я хотіла допомогти.
Мама в мене одна!
Люди! Беріжіть своїх мамочок, це сама рідня душа! Ви для неї весь світ!
Про дев"яте коло пекла буде.
