Допоки вони продовжували працювати та плодитися решта їх активної діяльності була неважливою. Полишені на одинці з собою, наче відв’язане бидло на полях Аргентини, вони поверталися до стилю життя який здавався природним для них, який був чимось на кшталт спадкового трибу. Вони народжувалися, вони зростали у нетрях, вони йшли працювати у дванадцять, вони проходили крізь дуже ранній та швидкий період розквіту краси та сексуальних бажань, вони одружувалися у двадцять, вони досягали середнього віку у тридцять, вони помирали, у переважній більшості, у шістдесят. Важка фізична праця, турбота про дім та дітей, дріб’язкові чвари між сусідами, фільми, футбол, пиво, азартні ігри, і таке інше, сповнювали обрії їх думок. Утримувати їх під контролем було не так вже й важко.
Все що їм дозволялося так це примітивний патріотизм до якого можна було завжди апелювати коли тільки було потрібно, щоб вони дали згоду на подовження робочого часу або скорочення раціону. І навіть коли вони ставали невдоволені, що час від часу траплялося, їхнє невдоволення переходило у ніщо, тому що було без загальних ідей, вони могли зосередитись лише на дріб’язкових специфічних скаргах. Найбільше зло постійно вислизало поза їх увагу.
