Тільки що переглянули данний фільм. Клінт Іствуд - безперечно талановитий режисер, який вміє переповісти здавалось би звичайну історію в надзвичайно драматичній манері. Саме головне, що хоч у фільмі не розставляється жодних акцентів, але разом з тим кожен сам виносить з нього певні уроки.
Фільм побудований на реальний подіях та персонажах, і реальна історія не менш драматична ніж у кіно, але жодний документальний фільм чи книга не донесуть до людей психологічної важкості перебування на війні так як цей художній фільм.
У наш час, ці вчення, нажаль, дуже актуальні. Звичайні люди, які не бачили війни, ніяк не можуть зрозуміти військових, які повернулися з того пекла. Є такі, що вважають деяких військових психопатами, дехто вбивцями, але здебільшого це люди, які просто не можуть справитись з тим тягарем війни який на них звалився саме в психологічному плані.
У стрічці дружина солдата намагається якомога швидше повернути його до звичайного життя, але насправді не можна робити вигляд, що нічого не відбулось, це лише більше віддаляє один від одного. Із солдатами потрібно говорити, розуміти їх, а якщо і потрібно, то залишити в спокої, дати змогу поспілкуватись з такими ж як він.
Коротше дуже раджу подивитись цей фільм всім без виключень. Можливо дехто ще і зрозуміє, що про війну потрібно пам'ятати завжди. Навіть якщо ти будеш робити вигляд, що ніби нічого не відбувається, але нічого не зникне безслідно, потрібно це пам'ятати.
Хто ще не дивився фільм, бажаю приємного перегляду, а тим хто бачив, запрошую ділитись своїми враженнями.
