Розписувати прев'ю до звітної зустрічі не було особливого сенсу. Уже все було сказане у попередньому звіті та за останні дні, які мали команди на перепочинок між двобоями. Україні просто потрібно було вийти на поле та втримати перевагу у два м'ячі. Тому у тренерів було надскладне завдання - примусити гравців забути тріумф у Києві та зуміти налаштувати на не менш важку битву у Парижі.
Хотілося б, щоб "синьо-жовті" не зазналися та вийшли на поле "Стад-де-Франс" з подвійною мотивацією. І, звичайно, було б непогано витримати стартовий натиск "синіх", а ще краще - впіймати їх на контратаці. На жаль, дива та сенсації не сталося...
Підопічні Фоменка у стартові 15 хвилин вистояли. Так, біля воріт П'ятова було небезпечно, адже "триколірні" відразу захопили ініціативу. Після розіграшу кутового Вальбуена пробивав точно у дальній кут з гострого кута, однак Андрій неймовірним чином врятував команду. Погба головою після кутового завдав удару вище воріт. Згодом Бензема аналогічно бив після подачі зі штрафного.
У ці хвилини добряче отримував по ногах Рібері - його на міцність перевірили Ярмоленко та Ротань (Руслан навіть отримав жовту). Та і взагалі, українці фолити не боялися, тільки-но бачили, що суперник може отримати вільний простір. Дамір Скоміна також давав боротися, діяти жостко один проти одного, але емоції гравців суддя тримав у власних руках.
У середині тайму українці навіть перехопили м'яч, три поспіль кутових заробили. Здавалося, що найгірше позаду. Як би не так!.. Франція забили майже з нічого. Після штрафного оборона "синьо-жовтих" провалилася, врятував П'ятов, але підстрахувати воротаря ніхто не зміг, і Сако був першим на добиванні. Пройшов ще десяток хвилин, і господарі вже були попереду. Спочатку боковий арбітр з незрозумілої причини не зарахував чистий гол Бензема після прострілу Рібері. У Каріма жодного оффсайду не було. Зате той же боковий "виправився" за кілька хвилин, не побачивши 100-відсотковий оффсайд у того ж таки Бензема.
Надалі гра перейшла у нервове русло, і суперники помилятися не хотіли. Додавало браку поле стадіону, яке не відповідало рівню звітного поєдинку. Гравці раз у раз віддавали неточні передачі, падали, і просто не могли віддати точний пас. Під кінець тайму Сако спровокував Хачеріді: обидва поштовхалися, поговорили й отримали по картці. Тут уже стало лячно за Євгена. А завершилися перші 45 хвилин ударом Ярмоленка з близької після кутового - захисник і воротар стали на заваді.
На жаль, найгірші побоювання отримали життя на другій хвилині другої половини. Хачеріді пішов у підкат проти Рібері. Особливо грубо не зіграв, але у м'яч точно не влучив. Скоміна розцінив цю спробу підкату як порушення, за яке варто давати попередження. Отже, на 47-ій хвилині Україна залишилася у меншості... І попереду замайоріла розгромна поразка...
Щоправда, у перерві у тренерському штабі збірної роздали підопічним на горіхи та знайшли потрібні слова. Адже навіть удесятьох українці діяли набагато краще, аніж у першому таймі. Намагалися відповісти швидкими контратаками, знайти попереду Зозулю, який, можливо, зміг би нав'язати боротьбу своїм візаві. Проте Роман цього вечора був безсилим. Як і Коноплянка з Ярмоленком.
Як, власне, і весь захист. Центр оборони відіграв провально. Іншими словами пояснити те, що вдруге за матч на добиванні (знову ж таки після сейву П'ятова) там втратили центрального оборонця Мамаду Сако! Рахунок 3:0 абсолютно влаштовував господарів, котрі дещо знизили темп. Однак попереду в України у цей вечір не виходило нічого. Нейреальнішим епізодом можна вважати момент, коли Ракицький пробивав після розіграшу кутового, м'яч зачепив кількох захисників Франції, чим дезорієнтував Зозулю, котрий уже в інший бік побіг. А завершилася зустріч ударом відчаю Ракицького точно у руки Льорісу...
Збірна Франції підтвердила свою силу, залишивши Україну за бортом Чемпіонату світу, незважаючи на гостьову поразку 0:2. Водночас, "синьо-жовті", зазнавши фіаско у Парижі, підтвердили своє "звання" фартової команди для суперників у плей-офф. Уже вп'яте вони програють у стикових поєдинках, хоча і показали цього разу пристойну гру.
У заголовку писати "як фанера над Парижем" все ж не варто. Це було б некоректно по відношенню до роботи Михайла Фоменка. Проте маємо те, що маємо. Наші футболісти досі не можуть грати на результат у конкретній зустрічі. Їм завжди потрібно мати у голові турнірну таблицю чи результат першого двобою. Не навчилися ми ще лишнє з голови викидати. Тому, можливо, і зарано нам ще говорити про свою впевненість і силу.
P.S. Чомусь найбільше прикро за Федецького та Кучера. Бо саме вони не дали Франції розгулятися у Києві. Але перебір карток не дав їм змоги вийти у Парижі. І команда втратила той результат, який Артем та Олександр у певній мірі здобули для збірної, не шкодуючи себе...
