2 minutes reading time
(463 words)
Соціально-економічний розвиток сучасного села
Аграрний сектор економіки України через відсутність будь-якого орієнтиру на перспективу свого розвитку втрачає всякий здоровий глузд.
Як же працює соціально-економічна система в сільрадах. Виявляється, у нас не в захваті від промов політиків щодо переведення сільрад на доходи від підприємницької діяльності мешканців громади. Навіщо вона їм потрібна. Адже сільради, де давно розпалися колгоспи, не сіють, не жнуть, а живуть собі й радіють — прямі дотації з Києва на душу населення надходять щомісячно без будь-якої затримки. Оце життя! Як бачимо, у нас створено соціально-економічне середовище, яке повністю суперечить здоровому глузду. Голови сільрад, з цих причин, не зацікавлені у розвитку підприємництва на селі. Але,на мою думку, спроба залишити сільраду без коштів центрального бюджету поки що не реальна, адже багато сільрад взагалі опиняться без коштів для свого функціонування. А тому варто суму бюджетних надходжень щорічно скорочувати на 5—10%, що сприятиме розвитку підприємництва, а не стримуватиме його з боку голів сільрад.
Звернімося до досвіду: а як же в нормальних країнах робиться й діється в сільській місцевості? Виявляється, у них все навпаки до того, що ми затіяли згідно з далекоглядними і доленосними реформами аграрного сектору. Наприклад, у Канаді вся сума податків на землю, нерухомість і майно залишається в муніципальному бюджеті. Згідно зі здоровим глуздом (і відповідно ухваленими законами) кожен муніципалітет повинен стежити за правилами землекористування і не дозволяти дроблення історично сформованих розмірів одного землекористування. Дозвіл на продаж землі одного фермера іншому може мати місце лише за згодою муніципалітету після проведених серії серйозних розрахунків щодо можливої ефективності цих ферм після складання акта купівлі-продажу землі. Як наслідок за останні 20 років в країні не тільки не загублений жоден гектар ріллі, а й відмічений приріст площі орних земель на 200 тис. га.
У нас же для збереження ефективних господарств були відсутні закони, які дозволяли б головам сільрад регулювати процеси руху земель та їхньої трансформації. На початку реформ вони не дозволили б дуже активним реформаторам і «теоретикам» проводити паювання земель, що, за оцінками експертів, призвело до руйнації сільгосп підприємств, для відновлення яких необхідно відшукати і надати десятки млрд грн із Державного бюджету. Адже складно уявити, щоб хтось із діячів у масштабах села, району, області взявся б різати курку на борщ, котра несе золоті яйця — фінансово наповнює місцевий бюджет. Для великотоварних підприємств початку активного реформування існувала одна проблема — збереження існуючих ринків збуту і їх розширення в країнах з дефіцитом сільськогосподарських земель. Реформатори задумали інший напрям «розвитку» села. Чому ми пішли іншим шляхом — ліквідацією великих підприємств і створенням практично нетоварних дрібних господарств на основі земельних часток (паїв)? Саме відсутність законів, які стосуються механізмів формування місцевих бюджетів, та відсутність будь-якої законодавчої відповідальності за результати реформування пояснюють сьогоднішнє становище села — безробіття, оренда їхніх земель чужинцями й відсутність будь-якої перспективи на відродження сільської місцевості. Країна, де відсутня відповідальність за результати діяльності купки аграрних поводирів, не має перспектив свого розвитку, а може, й існування.
Як же працює соціально-економічна система в сільрадах. Виявляється, у нас не в захваті від промов політиків щодо переведення сільрад на доходи від підприємницької діяльності мешканців громади. Навіщо вона їм потрібна. Адже сільради, де давно розпалися колгоспи, не сіють, не жнуть, а живуть собі й радіють — прямі дотації з Києва на душу населення надходять щомісячно без будь-якої затримки. Оце життя! Як бачимо, у нас створено соціально-економічне середовище, яке повністю суперечить здоровому глузду. Голови сільрад, з цих причин, не зацікавлені у розвитку підприємництва на селі. Але,на мою думку, спроба залишити сільраду без коштів центрального бюджету поки що не реальна, адже багато сільрад взагалі опиняться без коштів для свого функціонування. А тому варто суму бюджетних надходжень щорічно скорочувати на 5—10%, що сприятиме розвитку підприємництва, а не стримуватиме його з боку голів сільрад.
Звернімося до досвіду: а як же в нормальних країнах робиться й діється в сільській місцевості? Виявляється, у них все навпаки до того, що ми затіяли згідно з далекоглядними і доленосними реформами аграрного сектору. Наприклад, у Канаді вся сума податків на землю, нерухомість і майно залишається в муніципальному бюджеті. Згідно зі здоровим глуздом (і відповідно ухваленими законами) кожен муніципалітет повинен стежити за правилами землекористування і не дозволяти дроблення історично сформованих розмірів одного землекористування. Дозвіл на продаж землі одного фермера іншому може мати місце лише за згодою муніципалітету після проведених серії серйозних розрахунків щодо можливої ефективності цих ферм після складання акта купівлі-продажу землі. Як наслідок за останні 20 років в країні не тільки не загублений жоден гектар ріллі, а й відмічений приріст площі орних земель на 200 тис. га.
У нас же для збереження ефективних господарств були відсутні закони, які дозволяли б головам сільрад регулювати процеси руху земель та їхньої трансформації. На початку реформ вони не дозволили б дуже активним реформаторам і «теоретикам» проводити паювання земель, що, за оцінками експертів, призвело до руйнації сільгосп підприємств, для відновлення яких необхідно відшукати і надати десятки млрд грн із Державного бюджету. Адже складно уявити, щоб хтось із діячів у масштабах села, району, області взявся б різати курку на борщ, котра несе золоті яйця — фінансово наповнює місцевий бюджет. Для великотоварних підприємств початку активного реформування існувала одна проблема — збереження існуючих ринків збуту і їх розширення в країнах з дефіцитом сільськогосподарських земель. Реформатори задумали інший напрям «розвитку» села. Чому ми пішли іншим шляхом — ліквідацією великих підприємств і створенням практично нетоварних дрібних господарств на основі земельних часток (паїв)? Саме відсутність законів, які стосуються механізмів формування місцевих бюджетів, та відсутність будь-якої законодавчої відповідальності за результати реформування пояснюють сьогоднішнє становище села — безробіття, оренда їхніх земель чужинцями й відсутність будь-якої перспективи на відродження сільської місцевості. Країна, де відсутня відповідальність за результати діяльності купки аграрних поводирів, не має перспектив свого розвитку, а може, й існування.
Коментарі