Чому бешкетники стають успішними людьми

Середа, 21 травня 2014

Дивна річ – чомусь ледь не усі успішні люди, тим більше ледь не усі великі люди: чи то всілякі видатні вчені, науковці, які навіки вписали свої імена в історію та науку, чи то багаті успішні бізнесмени з тугими гаманцями, всі вони у свої дитячі роки були бешкетниками та оболтусами, вчились максимум на четвірки, часто прогулювали уроки, шкільних вчителів з їхніми настановами мали десь далеко і глибоко. Зате відмінники, всі ці хороші хлопчики та дівчатка, які слухались маму та вчителів, чемно виконували домашні завдання, ніколи не прогулювали уроки ніколи не відкривали теорію відносності (чи бодай щось відкривали, окрім дверей, пляшки пива, чи шампанського), ніколи не заробляли мільярди доларів, ніколи не робили безліч божевільних, але водночас геніальних речей. Чому б це?

Виходить, максимум, на що здатні відмінники – це бути хорошими виконавцями на службі у геніального бешкетника. Але чому це так, чому всілякі нечемні бешкетники, які у школі пасли задніх, у подальшому житті стають успішними людьми, і навпаки – всі блискучі відмінники, які закінчують школу із золотими медалями, потім у кращому випадку, перетворюються на сірих клерків, а в гіршому – взагалі спиваються. А тепер давайте спробуємо розібратись, чому виходить такий парадокс. Може щось не так із нашою шкільною освітою? О так, з нею багато чого не так.

Може ви не знали, але всіх людей можна умовно поділити на лідерів і тих, хто за тими лідерами йде, завжди є хтось, хто подає ідеї, і є ті, хто потім їх виконують, є ті, хто думають і є прості виконавці. Останні не думають зовсім, а тільки-но виконують інструкції, завдання, вказівки, процедури, які їм зверху спускають їх думаючі керівники. Так було, так є і так буде завжди, все-таки не можуть всі бути керівниками, комусь треба і біля станка стояти чи папери в офісі перекладати. Більше того, лідерами люди не формуються, як то може комусь здаватись, а народжуються вже з самого малку.

От давайте придивимось на новонароджених немовлят. Ще від самого народження, всі вони ведуть себе дуже по-різному: хтось голосно плаче, намагаючись привернути до себе чим по більше уваги, хтось тихенько лежить та смокче мамині груди. Коли дітки трохи підростають та вже починають бавитись одні з одними у пісочниці, серед них завжди знайдеться якийсь шкодний затійник, ходячий генератор ідей, який рано чи пізно скаже щось на кшталт: «а давайте заліземо на ось це дерево», або «давайте стрибати через паркан», чи ще щось таке в цьому роді. Цей маленький хлопчик (або дівчинка) вже з малку відкриває та проявляє свої лідерські якості, і він (вона) ще з пісочниці надихають інших дітей робити всілякі цікаві речі: там лазити по деревах, стрибати через паркан – це ж цікаво, чи не так? (А ви лазили по деревах?).

А все тому, що він вже у такому ранньому віці починає самостійно мислити, в його маленькій голівці вже народжуються різні цікаві, думки, ідеї. Так, часом вони можуть бути фантастичними, так, іноді за реалізацію деяких ідей цей нечемний хлопчик/дівчинка не раз отримує ременем по одному м’якому місцю. Але він/вона вже є маленьким лідером. А одною з невід’ємних ознак будь-якого лідера є здатність самостійно приймати рішення (і заодно нести за них відповідальність), самостійно мислити, непереборна тяга до емпіричного пізнання світу, дослідження, добре розвинута уява та фантазія.

І саме тому маленький лідер не може бути чемним та слухняним, це просто противно його природі, з самого малку він буде бешкетником з вічно розбитими колінками, він лазитиме по деревах, стрибатиме через паркани та ніколи, чи майже ніколи не питатиме дозволу у старших (адже він сам приймає рішення). На відміну від слухняного пай-хлопчика, який завше слухається маму, йому сказали – сиди вдома, і він покірно сидітиме, сказали – роби так, і він чемно робитиме. Але навряд чи сам проявить якусь ініціативу, зробить щось, що йому не казали, а в подальшому житті навряд чи щось колись досягне…

Потім хлопчики та дівчатка ще більше підростають, і ось вже йдуть до школи, перший раз у перший клас. Тут і починається неминуче зіткнення системи шкільного виховання із внутрішнім світом дитини. А що потрібно нашій недосконалій системи виховання? Навчити підростаюче покоління уму-розуму? Може й так, але робить вона це трохи (чи навіть не трохи) дивно, часом шляхом вбивання у дитячі голови цілої купи абсолютно непотрібної та зайвої інформації, а разом із тим цілої купи всіляких психологічних комплексів. Звісно хлопчик (дівчинка) лідер, цей нечемний розбишака до останнього подиху буде опиратись намаганню вчителів перетворити себе на безликий гвинтик у системі людського соціуму. І правильно робитиме, може хтось і закидає мене помідорами, за те що напишу нижче, але на мою думку – головна мета нашої шкільної освіти – перетворити чим по більше дітей на слухняних виконавців чужої волі. От слухняні відмінники, якраз і є такими людьми, хоча вони теж потрібні світу.

Зате справжній лідер-розбишака точно не буде добре вчитись, максимум він вчитиме та пізнаватиме тільки ті предмети та шкільні дисципліни, які особисто йому будуть цікавими і глибокого начхає на всі решта. Тож шановні читачі, якщо серед вас є батьки і ваші діти поводять себе неслухняно, не завжди вчасно виконують домашні завдання, не гнівайтесь, може просто у вас росте якийсь майбутній Ейнштейн чи Менделєєв.