Прочитала на форумі допис Михайла Воронюка «Як я працював у культурі». Перша реакція – здивування... з присмаком чогось неприємного. Спочатку пан Михайло «спостерігаючи ситуацію з міською і сільськими бібліотеками був в шоці, і вважав. що цим людям треба пам’ятник нерукотворний поставити за їхні зусилля у збереженні тої самою культури» (цитую автора), та раптово його думка кардинально міняється: «в кінці року коли почався т.зв. «звіт» ситуація прояснилась. І зараз я бачу, що чим швидше цю всю справу поставлять дійсно на конкурентні рейки (а значить розженуть к бісовій матері) – тим краще...»