Ця дівчинка увірвалася у моє життя зненацька – отак, без усіляких домовленостей приїхала з бабусею і дядьком в АРТ-кафе «Хвилинка», щоб зустрітися зі мною (хоча я про це сном-духом нічого не знала). На щастя, я була вдома і запросила Оленочку з бабусею до себе. Поспілкувалися ми з нею близько півгодини, бо їм же їхати додому у село Микулин, сусіднього Полонського району, а це добрих 50 км, але оте перше враження і цілий ряд питань, на які досі не маю відповіді, тривожать мою душу.