Він віддав своє життя за нас, за наше майбутнє, за свободу України. Сьогодні він повернувся додому назавжди, і цей день прощання сповнений важким болем.
Життєвий шлях Олега — це шлях людини, яка присвятила себе служінню людям і Батьківщині. Народився він 9 березня 1971 року в місті Дрезден, Німеччина. У віці двох років разом із сім’єю переїхав жити в Україну, до Славути.
З 1 по 8 клас навчався у Славутській школі №5. Після 8 класу переїхав до міста Естергом в Угорщині, де завершив шкільне навчання.
Після закінчення школи він знову повернувся до Славути й 19 травня 1989 року пішов на строкову службу.
У 1991 році навчався в Гамарницькій автошколі.
З 1991 по 1993 рік працював водієм у пожежній частині Славути.
У 1994 році пішов на контрактну службу до лав Збройних Сил України.
З 2003 по 2005 рік брав участь у миротворчих місіях у Лівані, Іраку, Кувейті, де здобув статус миротворця, а також почесну відзнаку від Місії ООН та пам’ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «Воїн-миротворець».
У 2006 році вийшов на пенсію.
З 2006 по 2016 рік працював різноробочим у різних містах України.
У 2017–2021 роках працював на підприємстві «Славута бетон».
У 2021 році повернувся до військової служби у Цвітосі, де обіймав посаду сержанта. З початком повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну був направлений у зону бойових дій. Бойовий шлях нашого Героя був складним: звільнення Харківщини, бої на Донеччині, Сумщині, Запоріжжі та Херсонщині.
7 листопада 2024 року головний сержант — командир відділення інженерно-саперного взводу військової частини А 4935 Танасійчук Олег Володимирович загинув під час виконання бойового завдання в населеному пункті Кізомис Херсонського району Херсонської області.
Його мужність безмежна, його відвага вражає. Він пішов із цього світу, але залишив незгасний слід у серцях тих, хто мав честь його знати.
Друзі та рідні згадують його як людину, яка завжди випромінювала радість і дарувала тепло своїм близьким. Він був люблячим чоловіком, добрим батьком, ніжним дідусем, який умів не лише воювати, але й насолоджуватися кожною миттю життя. Він любив співати, їздити на риболовлю, готувати. Його усмішка, голос, доброта залишаться з нами назавжди.
У Захисника залишилися дружина Вікторія, донька Ольга, син Олександр, онуки та сестра Світлана.
Міський голова, виконавчий комітет, депутатський корпус Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким відданого Воїна України.
Герої не вмирають. Вони стають вічними. Вони тепер разом із небесним військом пильнують нас і нашу землю. І ми, живі, повинні завжди пам’ятати про їхній подвиг. Наші серця зранені, але вони сповнені вдячності. Спи спокійно, дорогий Захиснику, нехай твоя жертва не буде марною. Вічна пам’ять і безмежна шана Герою.
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК.