Жаль, що мені дуже далеко хоча б до Ельдара Рязанова.
Такі миті, як оцей із жінкою, надзвичайно цікаво збирати, нотувати, систематизувати і потім вписати в сценарій якогось художнього фільму про просте життя.
Уявіть: починається фільм, як ви бачите хвіст маршутки, яка втікає (хто з вас таке вранці, як поспішали на роботу, не переживав? хіба це було 1 раз?). Далі ви стоїте в маршрутці, все тупо, чорно і нудно, аж раптом якийсь пасажир різко радіє і повідомляє по телефону домашніх, що щойно за вікном побачив зайця.
І от з таких житейських моментів можна зіткати ціли фільм.
До речі, про Рязанова. Пам"ятаєте його провідника Андрія з фільму "Вокзал для двох", який таскав в чемоданах дині буфетчиці, щоб їх вигідно перепродати? Пройшло 30 років, а провідники досі подібними речами промишляють. Минулої суботи ввечері бачив, як два провідника з великими сумками вибігли з поїзда Київ-Ужгород (він у Шепетівці стоїть 47 хвилин), зайшли в магазин біля "Корчми" на привокзальному (там, де розливний квас завжди є і дешевий), скупили кількадесят пляшок пива "Львівського" по 7 грн/пляшка, завантажили все до сумок і побігли до свого поїзда назад.
