Вища освіта для безробітного: кого навчає Україна

  • pruduk
  • pruduk аватар Автор теми
  • Платиновий учасник
  • Платиновий учасник
Більше
20 серп. 2015 21:38 #100443 від pruduk
Сьогодні в Україні налічується 520 вишів державної (включно з комунальною) форм власності та 144 приватні. З них 277 III–IV рівня акредитації.
Горде звання університету носять 175 закладів, а академій – 66. Технікумів залишилося 59 і училищ – 87. Водночас лише 27,7% всіх випускників вишів 2014 року отримали направлення на роботу.


Причину незатребуваності молодих фахівців зрозуміти неважко.


Ми отримали тотальне й довготривале домінування економічних і правових спеціальностей. Фінансистів і юристів в Україні випускали не тільки приватні виші, які множаться, мов гриби після дощу, а й державні інституції.
Причини подібної освітньої політики лежали у глибині соціальних пертурбацій суспільства і зміни цінностей. Праця робітника та інженера стала непрестижною і збитковою. Всі хотіли сидіти в банках і заробляти величезні гроші. І тенденція ця, як бачимо, є актуальною до сьогодні.


У 2015 року, у розпал кризи ринку праці, абітурієнти й далі віддають перевагу економічним і гуманітарним дисциплінам на шкоду інженерним і технічним. У Національному університеті будівництва й архітектури – найменший конкурс на архітектуру, а у столичному КПІ – найменший конкурс на машинобудування. Зате охочих навчатися реклами та піару – хоч відбавляй.
Як результат такої політики – вчать студентів одного, а працюють вони, якщо пощастить, зовсім в інших сферах.


Українська економіка за фактом скочується в сировинну парадигму й не вимагає висококваліфікованих фахівців – вони просто зі студентської лави покидають країну або стають безробітними.


Якою є сьогодні структура вітчизняної економіки? Це сільське господарство, металургія, видобуток ресурсів, транзит (транспорт) і машинобудування, яке стрімко зникає.


Але важливим є розуміти, що якщо Україна припинить навчати інженерів, фізиків, біологів, ми втратимо наукові школи і спадкоємність поколінь у професійному середовищі.


Масовий попит на вищу освіту збігся з потребою керівництва державних вишів зберегти бюджетне фінансування. Навчальні заклади державної форми власності не мали можливості задовольнити попит на навчання всіх охочих, що призвело до неконтрольованого зростання кількості приватних вишів із прогнозованим погіршенням якості освіти.
Починаючи з 1991 року в Україні різко скоротилася народжуваність (із 657 000 дітей 1990 року до 377 000 2001-го. А 2008 року закінчили школу ті, хто народилися 1991-го. І починаючи з цього року у вишах намітився дефіцит абітурієнтів. Щороку кількість вступників падає.


У довгостроковій перспективі наявність високого відсотка людей із вищою освітою (нехай і безробітних сьогодні) є благом для країни. Їх можна перевчити, вони більш свідомі, законослухняні, а головне – стають конкурентною перевагою держави в міжнародному поділі праці.


Державне замовлення на підготовку конкретних фахівців буде скасовано. Найімовірніше, 2015 рік стане останнім для нього. Скасування фінансування університетів через держзамовлення означає, що буде змінено механізм розподілу цих державних коштів.


Вищі навчальні заклади будуть отримувати не бюджетні місця, а по-різному сконфігуровані блокові гранти. Відповідно, виші будуть самостійно вирішувати, куди їх спрямовувати. Гроші мають іти через субсидування конкретного студента, і вже він визначатиме на власний розсуд потрібний для нього навчальний заклад.
У світі подібної практики немає. Система фінансування буде працювати через прямі дотації вишам залежно від рейтингів і уподобань студентів. Очевидно, для такої позиції є серйозні причини.


Про доцільність такого підходу можна сперечатися, але те, що він призвів би до справжньої конкуренції, підвищення рівня освіти і, як наслідок, до відповідності ринку праці – сумнівів не викликає.
Ці користувачі подякували: ahent

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

Час відкриття сторінки: 0.108 секунд