Проста вчителька повстала проти поборів у школі

Поки влада зволікає з проведенням реформ, люстрацією й боротьбою з корупцією, активістка Майдану й проста шкільна вчителька вирішила поборотися за зміни знизу – й її одразу ж зацькували. А почалося все з Майдану, в ідеали якого так палко повірила Таміла Ворошилова, вчителька англійської мови ЗОШ №5 міста Берегова (Закарпатська область). Пані Таміла, член люстраційного комітету Берегівщини, вирішила не чекати диво-реформ з Києва, а на своєму місці робити все можливе для того, щоб прагнення людей втілювалися в життя. Як освітянин, вона написала в мерію листа, в якому скаржилася на те, що в її школі на учнів та їхніх батьків накладаються щоразу більші фінансові зобов’язання – добровільні збори, які насправді обов’язкові.

Таміла Ворошилова добре знає, про що говорить, адже вона не лише вчителька, а й мати трьох дітей, які ходять до цієї ж школи. Саме аналіз витрат за минулий рік і змусив вчительку взятися за написання листа – виявилося, що за трійко учнів різних класів довелося заплатити понад шість тисяч гривень! Йдеться про збори на ремонт класів, фарбування підлоги, щомісячні внески на утримання класу, купівлю підручників, яких немає в бібліотеці, на свята та дні народжень класних керівників, на день народження директорки школи (вчителі здавали по 40 гривень, кожен учень – по 5). У сумі ж виходить, що декларативно безкоштовна освіта є дуже дорогою для середньостатистичного жителя райцентру, заробітні плати в якому переважно наближаються до мінімальних. А якщо в сім’ї кілька дітей – практика таких «добровільних поборів» може стати справжньою проблемою. Адже дітям, що соромитимуться однокласників, важко буде пояснити, що в родини немає грошей на всі примхи світочів освіти.

Інша річ, що після таких зборів грошей ніхто про витрати не звітується. Як і про благодійні внески бізнесменів-меценатів, чиї діти вчаться в цій школі. Подібна ситуація відбувається не лише в Берегові – зрештою, в кожній українській школі є прихована й необлікована «добровільна каса», яку наповнюють батьківські комітети й меценати. Але не в кожній школі є вчителі, які хотіли б цю практику поборів викорінити, натомість шукаючи вихід із ситуації у співпраці з міською владою, яка, наприклад, мала б збільшити фінансування освіти, перевіряти використання бюджетних коштів, виділених на ремонти, організовувати закупівлю підручників для шкіл району.

Не важко здогадатися, що лист Таміли Ворошилової спровокував справжню бурю у склянці води – у школі терміново було зібрано педагогічну раду, яка зацькувала сміливу вчительку. У найкращих комуністичних традиціях її було піддано нищівній критиці, звинувачено у брехні та спробі дискредитувати колектив. І зроблено все це було у такій формі, що більше личила б концтабору, а не закладу освіти. Тиск досягнув такого рівня, що, мабуть, вчительці доведеться звільнитися, а своїх дітей перевести в іншу школу.

Можливо, так і виглядає справжня контрреволюція – люди справді хочуть жити в кращій державі, але панічно бояться реформ і змін. Вони можуть нарікати на держслужбовців і вимагати люстрації, але скалки в оці системи освіти не бачать. Тому зграєю й нападають на людину, яка вирішує за ці зміни чесно боротися.

Ця історія негативна й позитивна водночас. Негативна, бо бачимо, що самі люди, навіть освічені, культурні й переважно порядні – бояться змін і воліють жити по-старому. Позитивна, бо на конкретному прикладі пересвідчуємося, що в Україні зароджується громадянське суспільство, яке бореться за свої права й не боїться відстоювати свою думку. Впевнений, що Тамілу Ворошилову ми і підтримаємо, і відстоїмо разом. Справа за малим – щоб такі вчителі з’явилися в кожній українській школі.

www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilstvo/prost...oti-poboriv-u-shkoli

пора називати все своїми іменами,десятками роками учні здають на ремонти,а вони все не кінчаються,за 10 років за ці кошти вже нову можна побудувати,а вони деруть і деруть,без директорів тут не обходиться,а ще кожна збиральниться собі хоче потянути