Бідність передається у спадок

Бідність аж ніяк не обмежується низьким рівнем доходів - це особливий стиль життя і прийняття рішень.
Втім, приблизно те ж, але іншими словами говорив ще Гоголь, розповідаючи історію Плюшкіна. Якщо пам'ятаєте, цей герой "Мертвих душ" вів абсолютно злиденний спосіб життя, маючи великі статки. Біда була в тому, що методи управління маєтком, які Плюшкін оцінював як економні і ощадливі, неминуче вели його до розорення.


Бідність - це перш за все система цінностей, заснована на відмові від реалізації довгострокових планів заради задоволення поточних потреб.


Умовно кажучи, в кризу всі прагнуть скоротити витрати. Але для одних, з часом, режим виживання стає способом життя: вони звикають до пасивності, яка допомагає економити кошти. А інші, коли ситуація змінюється на краще, готові перейти від енергозбереження до тактики завоювання світу.


Проблема в тому, що фанати затягування поясів передають свою систему цінностей потомству, і це призводить до копіювання бідності в наступних поколіннях.


В СРСР людина перебувала в сильній залежності від держави. Вона забезпечувала ключові потреби: житло, освіту, медицину та працевлаштування. Людині залишалася вузька зона особистої відповідальності - покупка продуктів і одягу і т. д. І ми, як ті барбоси, звикли, що від наших дій мало що залежить, і покірно терпимо удари долі ...

Очевидно, пріоритети суспільства помінялися в бік ідеї збагачення. Але як тут увійти в першу сотню "Фордів", коли на дворі криза?


Просто треба грамотно скорочувати витрати.


Можна сміливо економити на одязі і продуктах. Але ні в якому разі не можна скорочувати вкладення в людський капітал. Це перш за все стосується ваших дітей. Не скупіться витрачатися на освіту, спорт, походи в музеї, театри та інші види окультурення свого дитяти. Та й на своє професійне вдосконалення знайдіть кошти.
Тоді, навіть ужавшись по всім іншим позиціям, ви збережете шанс собі і дитині ефектно стартанути, коли підвернеться слушний момент.
А він обов'язково буде.

АНЕКДОТ В ТЕМУ
1917 рік. Внучка декабриста чує шум на вулиці і посилає прислугу дізнатися, в чому справа. Незабаром прислуга повертається:
- Революція, бариня!
- О, революція! Мій дід мріяв про революцію! І чого ж вони хочуть?
- Вони хочуть, щоб не було багатих.
- Дивно. Мій дід хотів, щоб не було бідних.

Сьогодні був на проспекті. Народу не так багато як раніше було, та й палаток поменшало. Зате всілякого непотребу, від телевізійних ламп до старих дитячих іграшок все більшає. Цим торгують в основному пенсіонери. Їх багато стало останнім часом. Торгують напевно через те,що на кусок хліба не хватає, бо не вміють грамотно скорочувати витрати, не знаючи, що зароблену за все життя пенсію можна використати так, щоб хватило не тільки на життя, а й на розвиток. Ну да, у всьому винен СРСР. Це він їх розслабив, зробивши барбосами, як висловився автор. Раджу йому (автору статті) пройтися в наступну суботу по проспекту з лекцією, може рівень життя підніметься у тих хто там торгує барахлом, щоб на хліб хватило.