Дана тема адресується в першу чергу тим, хто причисляє себе до патріотів, але вперто (свідомо чи не дуже) ігнорує історію.
Джерела:
1 //
2 //
3
Обережно!! Многа букафф!!!
------------------------------------------
"Прапор червоно-чорний - це наше знамено..."
Поєднання червоного і чорного кольорів у світовій та українській традиції не є рідкісне.
Після кровопролитних боїв УСС на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром (села Розвадів, Пісочна та ін.). Тут у листопаді 1916 р. виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО) як наслідок "мінорних настроїв" січового стрілецтва.
Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету "насталювання характерів і плекання товариської культури". Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.
Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) – чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.
Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку ("ленту Закона") через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.
Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей ("де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей"). Офіційні грамоти перев’язувалися чорно-червоною стрічкою.
Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного "Лицарі Залізної Остроги". Рогатин, 1934 р.
------------------------------------------
Василь Стефаник
Визвольної боротьби торкається новела Василя Стефаника "Сини", написана влітку 1922 р. і вперше опублікована в листопаді того ж року. Вона серйозно вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки.
Одне з перевидань новели Стефаника
Письменник вкладає в уста головного героя такі слова: "
Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну". – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік".
------------------------------------------
Пласт
Після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни.
У 1927 р. був створений курінь старших пластунів "Орден Залізної Остроги" (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн "Не сміє бути в нас страху…"
Ще раніше, у 1922 р., виник гурток "Лісові чорти", який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.
"Лісові чорти" першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої – на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола – переплетені червона літера "Л" та золота "Ч".
[img size=500]http://his.img.pravda.com/images/doc/4/8/48b1e19-2-01.jpg[/img]
Але більше прапор "Лісових чортів" знаний з пісні "Гей-гу, гей-га", написана Тарасом-"Чачею" Крушельницьким , ймовірно, того ж 1929 р.
Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя...
Наплечники готові, прощай, моє дівча!
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Прапор червоно-чорний – це наше все добро,
Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…
Усі дівчата знають пекельні барви ці,
Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
А як прийдеться стати зі зброєю в руках,
Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!
І сипнемо сто тисяч у груди сатані,
Люциперові решту! Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. "Лісові чорти" та "озони" продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.
------------------------------------------
ОУН-УПА
Революційний провід на пропозицію референта пропаганди Степана Ленкавського схвалив цей проект для затвердження на організаційному з’їзді. ІІ Великий Збір ОУН відбувся у Кракові у березні–на початку квітня 1941 р. Серед його учасників близько двох третин складали колишні пластуни, зокрема і кілька "лісових чортів". Ці делегати добре знали традицію вживання чорного і червоного кольорів і їх значення (Петро Мірчук у невиданому другому томі "Нарису історії ОУН" подавав його лаконічно – "земля і кров").
Очевидно, що ідея використання саме цих кольорів виникла і обговорювала серед членів організації раніше, про що свідчить і наведене вище твердження Петра Дужого.
Резолюції ІІ Великого Збору ОУН були прийняті 4 квітня 1941 р. В них був розділ "Окремі постанови", текст якого був такий:
"Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.
1. Організацію обов’язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.
2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.
3. Організаційний привіт має форму піднесення випростуваної правої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Обов’язуючі слова повного привіту: "Слава Україні" – відповідь – "Героям слава". Допускається скорочення привіту – "Слава" – "Слава".
4. Обов’язуючі організаційні свята є: Свято Соборности 22-го січня, Свято Героїв Революції дня 23 травня і День Боротьби 31 серпня. Всі інші річниці, обходжені членами Організації, є пам’ятковими днями, що не мають загальнообов’язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів."
Затверджено і нову відзнаку, яка також була виконана в червоно-чорних кольорах.
Відзнака ОУН (б):
Прапор ОУН (м) - Андрія Мельника:
------------------------------------------
Корниловский ударный полк
Корниловский ударный полк — одна из первых, самая знаменитая и наиболее долго просуществовавшая добровольческая часть в Русской армии. Последний полк Русской и первый полк Добровольческой армий.
1-й Ударный отряд из добровольцев начал формироваться по приказу командующего 8-й армией генерал-лейтенанта Л.Г.Корнилова от 19 мая 1917 года. С августа отряд переформирован в Корниловский Ударный полк, затем Славянский ударный полк. Затем полк был распущен. Часть военнослужащих перебралась на Дон, где в декабре 1917 года полк восстановлен под названием Славянский Корниловский Ударный. Полк входил в Добровольческую армию. В 1919 году сформированы 2-й и 3-й Корниловские Ударные полки. Полки составили Корниловскую Ударную бригаду, а затем Корниловскую Ударную дивизию. В декабре 1919 года сформирован 4-й Корниловский Ударный полк. В 1920 году после эвакуации из России остатки Корниловской дивизии были сведены в Корниловский Ударный полк.
Красный и черный цвета вообще были характерны для корниловцев с 1917 года. Их униформа, погоны, петлицы, фуражки - все было двухцветным. Красный цвет символизировал борьбу за свободу, а черный - траур по загубленной большевиками стране. Вместо кокарды на фуражках помещался череп с костями - символ готовности умереть и "бессмертие посредством оружия". Знамя корниловского отряда представляло собой красно-черное полотнище с изображением черепа и костей. К навершию привязывали черно-красную ленту.
[img size=500]http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/1/13/Cadet_of_Kornilov's_regiment_shoulder_marks.jpg[/img]
[img size=500]http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/79/Kornilov_regiment_shoulder_marks.jpg/592px-Kornilov_regiment_shoulder_marks.jpg[/img]
К завершению Гражданской войны в Корниловской дивизии были следующие знамёна: чёрно-красное знамя 1917 года, полковые знамена 75-го Севастопольского и 133-го Симферопольского полков, знамя Георгиевского батальона (с 1920 года), наградные знамена ордена Св.Николая (пожалованы 30 мая 1920 года). Николаевские знамена имели на лицевой стороне икону Св.Николая, а на обороте вензель "К", рамка полотнища выполнена в красных и чёрных цветах.
Фотография ветеранов корниловской дивизии со знаменами (1929 г.)
