Розділ Бізнес

Кози, крафтовий сир і туризм: як родина зі столиці влаштувала козину ферму

Автор Ірина Львов 22 квітня 2023, 19:16

Олена Остап’юк та її діти – Олександра й Василь у селі Закриничне Шепетівського району вирощують кіз у невеликій домашній фермі. Вони варять сир, але у планах – організувати на фермі туристичну локацію. Щоб сюди могли приїхати сім’ї з дітьми – подивитися, як живуть тварини, погладити та пообніматися з ними.

Все розпочалося з ідеї чотири роки тому. Василь та Олександра працювали на той час у столиці. Саша – у банківському секторі, її брат – в енергетичній сфері. Але вони хотіли мати власну справу, від якої отримували б задоволення. Ідея козиної ферми, яку можна було реалізувати в рідному селі, обом припала до душі. Зароблені на роботі в столиці кошти вкладали у будівництво приміщення для тварин. І на початку вдавалося організувати процес так, що можна було працювати на відстані – присвячували фермі лише вихідні. Але прийшов час, що треба було бути на місці, інакше справа далі не рухалася без постійного догляду. Так Олександра з Василем повернулися в рідне село його відроджувати і працювати над власною справою. Нині чоловік працює в сусідньому місті енергетиком і приїжджає на вихідні, а його сестра на фермі постійно.

«Козівництво – не дуже заповнена ніша в українському сільському господарстві, – ділиться Олександра, – і, на перший погляд, є де розвернутися. Проте, з іншого боку, через нестачу потрібної інформації доводиться вчитися на власних помилках».

Олена Остап’юк вчиться готувати смачний сир

Першими такими помилками було придбання козенят зааненської породи, як тоді думали Василь та Саша. Від моменту виникнення ідеї до купівлі тварин минуло два місяці, тож майбутні фермери не дуже розібралися в цьому питанні. І були за це покарані недобросовісними продавцями із Запоріжжя, котрі замість 14 зааненських козенят відправили, скажімо так, не зовсім породистих. Це Остап’юки побачили згодом, коли тварини почали рости і все менше ставали схожими на зааненських.

Нині, вже навчені гірким досвідом, власники ферми зосередилися на іншій – англо-нубійській породі кіз. Ці тварини дають жирніше й смачніше для виготовлення сиру молоко і виглядають виграшніше саме для зеленого туризму, чим планують вже у найближчому майбутньому займатися Олександра й Василь.

Сьогодні у їхній фермі до пів сотні тварин, з них два чистокровні цапи англо-нубійської породи, за рахунок яких хочуть повністю довести стадо до цієї породи. Але збільшувати поголів’я у планах немає. Бо на фермі «КозійДень», а саме так вона називається, прагнуть не розширювати кількість, а підвищувати якість. До того ж новозбудована два роки тому ферма більшої кількості кіз не вмістить. А власники хочуть, аби їхні тварини почувалися улюбленими, огорнутими турботою й увагою, забезпечити їх простором та кормами. Вони мешкають у свіжозбудованому приміщенні, з терасами і вільним входом-виходом. Кози можуть самі обирати – полежати на сонечку, піти всередину чи заховатися на терасі. Окрім випасу, мають постійний доступ до сіна і вівсяної соломи. У їхньому раціоні також три види зернових: кукурудза, ячмінь та овес.

1682073125 1

Раніше фермери купували і зерно, і лугове сіно, а з початком війни, не знаючи, як розвиватиметься ситуація далі, вирішили сподіватися самі на себе і посіяли овес на 1,5 гектарах власної землі, що дісталася від бабусі в спадок. Ще й засіяли поле травою, аби мати власне сіно. Дешево не виходить, бо треба заплатити за покіс, тюкування, транспортування... Адже власної техніки поки не мають.

Кози годували переселенців

Ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну Саша в Києві мала клієнтську базу охочих придбати козиний сир. Так і реалізовували продукцію. Проте з початком війни багато покупців сиру виїхали за кордон. А самі Олександра й Василь також повернулися додому – в безпечне місце, до того ж ферма потребувала постійного догляду й присутності на місці. В перші місяці війни і аж до липня вони приймали сім’ї вимушених переселенців зі столиці та з Чернігівської й Київської областей. Тоді сиру на продаж не варили, готували запіканки, м’які сири, аби мати можливість прогодувати людей, котрі втікали від війни. 

Олександра й Василь побудували ферму мрії

Лише з осені знову налагодили сироваріння. За цю справу в родині відповідає мама Олена. Вона навчається на спеціальних курсах з сироваріння, аби довести власну майстерність до вищого рівня. У фермерів є невелика сироварня об’ємом 50 літрів для виробництва м’яких, витриманих і напівтвердих сирів.

Прогулянки на козиній фермі

«У нас невелика ферма, – каже Олександра, – і такою ми й хочемо її залишити. Прагнемо зосередитися на туристичному напрямку. В наших планах – відкрити кав’ярню, облаштувати спортивний майданчик, а ще – засадити лавандове поле, за територією ферми розкинувся великий сосновий ліс. Аби до нас могли приїжджати сім’ями з дітьми, на прогулянки. До війни ми в уяві малювали це місце як таке, куди можна втекти від швидкого темпу життя в місті, перезавантажитися. Тепер, під час війни, тут можна буде знайти спокій і відволіктися від важких думок. У цьому допоможуть тварини – вони дуже товариські до людей і контактні, а також наше мальовниче місце, де розташована ферма. Майданчик площею 1,5 гектара ми вже підготували для втілення наших планів щодо туризму. Це, переконана, стане особливим місцем. Ми звикли шукати якісь цікавинки десь. А у нас в Україні стільки мальовничих місць! Треба лише докласти зусиль, аби втілити наші плани. Думаю, нам усе вдасться, адже є велике бажання. Пригадую, як ми тільки будували ферму. Очі боялися, а руки робили. Як показує вже наш досвід: якщо дуже хочеш, то можливість знайдеться».

Сайт «Є»

Останнє редагування 22 квітня 2023, 19:31
0
репостів
0
репостів