Наша мова сія щогодини ясніш

Автор 01 березня 2015, 13:43
Напередодні Міжнародного дня рідної мови 20 лютого цього року на уроці української літератури зібралися учні шостого та дев’ятого класів ЗОШ № 6, щоб віддати честь і шану рідній мові. Тема уроку: творчість Віри Кухарук, керівника Шепетівської літературно-мистецької студії «Доля».
Наталія Миколаївна у вступному слові дуже гарно сказала про рідну мову, як духовний скарб нації, важливий чинник їїсамовизначення і надійну основу  розвитку нашої країни.

Учениця Інна Гончарова ознайомила присутніх з історією свята – Міжнародного дня рідної мови.

Ведучі свята дев’ятикласники Кашперук Наталія (щорічний переможець і призер конкурсів, олімпіад з української мови, літератури, переможець обласного етапу Шевченківського конкурсу) і Рудас Денис розпочали свято словами: «Для нас, українців, рідною є наша, українська мова. Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики та квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася Україна».

Гончарова Інна нагадали присутнім лихозвісну хроніку заборон української мови за останніх 400 років, починаючи з указу Петра І 1720 року про заборону книгодрукування українською мовою та вилучення українських текстів  з церковних книг, і, завершуючи сумнозвісним законом Ківалова, коли у 2012 році Верховна Рада України прийняла Закон про мову, в якому іноземна (російська) мова набувала статусу державної.

Сацюк Дмитро і Сапуга Надія прочитали вірш Володимира Самійленка «Українська мова», присвячений пам’яті Т.Г. Шевченка:

Діамант дорогий на дорозі лежав,—
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Потім всі шукали епітети до слова «мова» - українська мова, солов’їнамова,красивамова,гарнамова, ріднамова,кольоровамова, гнучка, милозвучна, ніжна, мила, світанкова, барвиста, ясна, чиста, розмаїта, мелодійна, колискова, дивна, радісна, співуча, лагідна, жива, багата, калинова, яскрава, казкова, щира, виразна, чарівна, найдорожча, добра, власна, барвінкова… Учні швидко справилися з цим завданням.

Мальовниче оформлення шкільної дошки, учні у вишиванках – уже це створювало святковий настрій.

Віра Кухарук розповіла про те, як члени літературно-мистецької студії «Доля» протягом майже 15 років пропагують українське слово, проводять літературні зустрічі з поетами Хмельниччини, творчі вечори і презентації збірників студійців. Вони надають допомогу молодим починаючим самобутнім поетам. От зовсім нещодавно допомогли видати збірку власних віршів учениці школи-ліцею Дар’ї Голуб. На завершення Віра Василівна показала зроблені власноруч збірки студійців, і прочитала власні вірші та сонети:

Годинник  вистукує
Годинник  вистукує... темiнь i  тиша.
На  серцi   неспокiй  i  думи  сумнi.
Нестерпно i  болiсно  знову  менi

За  бiдну  країну.   Свiй   бiль   заколишу
Неначе  дитятко...  хай спить бiля   неньки.
Знов  розпач  i  втрати…  солона   сльоза. 
В  душi  почуттiв   незбагненних  гроза,

На  щастя  крихке  сподiвання   й   тоненьке.
Зiрки  загорiлись  у  темрявi  ночi.
Ось  Янгол  на  вухо:  «Борись!»  прошепоче.
Враз  розпачу  морок  накриє  весь  свiт.

А  я  дослухаюся  голосу  серця.
Я  вiрю   у  друзiв,  що  вiрнiсть  озветься.
I  мрiю  про  волю  уже  стiльки    лiт.

Ведучі і учасники дійства відмінно справилися з відведеною кожному роллю, свято пройшло на одному подиху.

Віриться, що свято рідної мови та інші подібні свята, виховують в учнів любов до рідного краю, до Батьківщини, до рідного слова та української мови.

Фотозвіт з уроку

Останнє редагування 01 березня 2015, 15:59
0
репостів
0
репостів