Так вже співпало, що цього року наше місто буде відзначати чимало ювілейних дат. З цього приводу хотілось би нагадати їх нашим читачам, адже кожен має пам'ятати історію свого власного міста.

З історією нашого міста повязане імя видатного діяча УНР, будівничого української армії Миколи Олександровича Капустянського. У роки першої світової вйни М. Капустянський командував піхотним полком, проходив службу на різних керівних посадах, займався штабною роботою. На початку 1917 р. у чині полковника виконвував обов'язки начальника штабу дивізії. Наприкінці 1917 р. за власним бажанням був переведений до 34-го армійського корпусу, яким командував генерал П. Скоропадський. Невдовзі корпус став називатися 1-м Українським.

Щороку серед військових та силових структур міста з нагоди річниці визволення м.Шепетівки від німецько-фашистських загарбників в нашому місті проводяться змагання зі стрільб (вправа ПМ-1). Організаторами змагань виступають спільно Шепетівський міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» та відділ у справах сім’ї, молоді та спорту. За побажаннями учасників цього року змагання були ускладненні. Замісь одного виду спорту учасники змагалися у трьох видах: підтягуванні, поштовху гирі (24 кг. з двох рук) та стрільбах (вправа ПМ-1).

Далеко в минуле відійшли роки військо­вого лихоліття, проте в ім'я миру, в ім’я життя ми повинні пам’ятати, що вистраж­дала наша країна у роки війни. На преве­ликий жаль, все менше залишається оче­видців тих подій. Про подвиги героїв-виз- волителів нагадують лише братські моги­ли — іменні та безіменні. Про долю одного із захисників Вітчизни я хочу розповісти.

Михайло Васильович Протазанов на­родився у 1912 році у м. Домодєдово Мос­ковської області. До війни і на її початку працював водієм на підприємстві міста. У лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії і направлений до складу 654-го полку 148-ї стрілецької дивізії. З серпня 1943 року почав брати участь у боях. Спочатку був командиром відділення, а потім — помічником командира взводу. У середині вересня 1943 року зазнав бойо­ве хрещення при форсуванні річки Десни та звільненні м. Чернігова.

У листі він писав своїй матері: «Мамо, ми йдемо степами України і виганяємо німецьку нечисть. Мені особисто довелось зустрітись з німецьким танком. В руках було дві гранати і автомат. Я кинув гранату і танк зупинився на місці».

На початку жовтня йшли запеклі бої на західному березі річки Прип’ять. У листі додому він писав: «Четвертого жовтня мені довелось брати участь у штиковому бою з німцями. Я особисто знищив дев’ять німців. За цей бій мене представили до нагороди».

Наприкінці грудня 1943 року М.Прота­занов пише у листі своїй сестрі: «Ти запи­туєш, чому я весь час на передовій. Якби мене поранило, тільки тоді я поїхав би у шпиталь, але мене не бере жодна ворожа куля. На своєму рахунку маю 21 фріца. Мене нагородили орденом Червоної Зірки і ме­даллю «За відвагу».

У січні 1944 року Михайло Васильович написав додому чотири листи. В одному із них він писав: «Уже підійшли до старого кордону. Будемо бити ворога на його землі і викорчовувати, щоб не залишилось від нього і духу».

У цей час розпочалось визволення Ше­петівщини. Разом з іншими бійцями його направляють у розвідку. У районі станції Майдан-Вила та села Михайлючки вони взя­ли у полон і привели в розташування війсь­кової частини німецького обер-лейтенанта.

У листі до матері він пише: «Мамо, ми йдемо вперед, скоро розіб’ємо ворога і повернемося додому. Дванадцятого січня у мене були неприємності: під Шепетів­кою було вбито мого найкращого товари­ша. В другій половин січня почались бої за Шепетівку. Місто кілька разів перехо­дило із рук в руки. Ми бились у вуличних боях, і коли наша частина увійшла в місто, німці почали контратаку, нас оточили тан­ками. Боєприпасів залишилось мало. Бійці, помираючи, просили, щоб ми по- мстилися за них».

...Становище було вкрай важким. Ми­хайло Протазанов з дозволу комбата бере групу бійців і вдирається на позицію во­рога, захоплює кулемет та боєприпаси до нього і повертається назад.

Згодом бійці зайняли кругову оборону в багатоповерховому будинку на території військового містечка. Неодноразові спро­би німців штурмом увірватись до будин­ку успіху не принесли. Тоді вони облили будинок гасом і підпалили його. Нашим бійцям потрібно було з боєм прориватись до своїх. Під градом куль і снарядів вони вийшли з оточення у район залізничної станції.

Коли Шепетівку було звільнено, М.Про­тазанов прийшов до цього будинку, по­прощався із загиблими товаришами. У тому бою 27 січня 1944 року він оробисто знищив близько 50 гітлерівців. Після того бої за Шепетівку продовжувались. А 11 лютого 1944 року місто було звільнене від ворога.

Наприкінці хочеться навести зміст на­городного листа, який стосується заги­белі Михайла Протазанова.

«У бою 10 лютого 1944 року при про­риві лінії оборони гітлерівців він йшов у перших рядах наступаючих підрозділів, закликаючи своїм прикладом бійців на наступальний прорив. А коли у критич­ний момент бою фашистський автомат­ник направив свою зброю на командира батальйону капітана Клочкова, М.В.Про­тазанов, передбачаючи неминучу смерть командира, в одну мить закрив його своїм тілом і загинув смертю хоробрих...».

Війна - це тисячі смертей, це розру­ха, це вбиті горем матері та сироти. І люди повинні знати свою історію, щоб творити нове, щасливе життя.

О. ЛУКАШЕНКО, голова районної ради ветеранів.