На перехресті доль

Це не тільки перша зустріч з читачем. Це - своєрідний дарунок дітям та внукам і знак пам`яті чоловікові, тому оформлений, як сімейний альбом finebook.com.ua… Її лірична героїня наділена яскравими рисами характеру, сприймає життя в зрілому віці, як дарунок долі, як пісню. Вірші сповнені духовного почуття та любові до близьких, рідних авторці людей.

У представленому читачам збірнику легенд, казок, новел Зінаїди Іванівни «На перехресті доль» особливу увагу заслуговують легенди, пов`язані із назвами квітів. Вони складають прекрасний букет з лугів, лісів та садів рідної землі…

Її твори основані на фольклорі, глибокі за змістом, гуманні за ідеями. В них авторка викладає свої думки про місце людини на землі, світосприйняття тих чи інших подій в різні історичні моменти. «На перехресті доль» - це коли людину чекають життєві випробування, вона не повинна розгубитися, втратити себе…

Ромео і Джульєтта, Трістан та Ізольда. Скільки було в нас закоханих на Поділлі та Волині, що не могли належати одне одному. Не справдилися їх мрії, не могли злитися їхні уста, не з`єдналися їхні руки. Багато молодих людей занапастила війна, але багатьох і любов. Вони згорали в її вогні, кидалися з високих скель, стрибали у бурхливі ріки. Мораль, що заперечує всяке насильство, близька і Зінаїді Русняк. Закоханим та люблячим життя, вона присвячує свої легенди, а внукам - казки.

Перша книжка… Перший крок на безмежному полі поезії. Як важко мовою вірша поділитися з читачем найдорожчим, найсокровеннішим… Першими слухачами поезій, співучасниками розкриття пережитого на життєвому шляху стали сестра Леся і студійці. Вірші почала писати після смерті чоловіка… «Осіння зустріч» - це пізня, солодка зустріч з читачем в 60 років. А оскільки слово автора невіддільне від його життя, я дозволю згадати дорогу до творчості, яку вона пройшла.

Дитинство та юність Зінаїди Русняк пройшли в Шепетівці на вулиці Островського в будинку, в якому проживала сім’я легендарного письменника в 1923-27 роках. Коли дівчинці виповнилося 13 років померла мама, далі - дві бабусі та старша сестра. Втрата рідних людей краяла юну душу. Для неї потрібна була опора. Батько і Микола Островський стали взірцем, а потяг до літератури та мистецтва сформував директор школи Олександр Корчик, саме він викладав рідну мову учням і посіяв зерна любові до рідної землі на все життя. Далі навчання на філологічному факультеті Вінницького педінституту і зустріч з унікальним професором Буяльським. Навчання виразному читанню в його студії, гастролі по області, декламація віршів, конкурси, наукова діяльність - червоний диплом і місце на кафедрі.

Однак фортуна круто змінила життя після одруження і народження сина… Первісток захворів і, взявши відкріплення, поїхала в Умань, до батьків чоловіка, рятувати сина. Там працювала в школі №7.

У 1979 році вона з чоловіком повернулась додому в рідне місто. І знову доля поєднала Зіну Іванівну з мужнім автором роману «Як гартувалася сталь». Понад 14 років вона присвятила Республіканському комсомольському музею Миколи Островського. Працюючи науковим працівником, не тільки розповідала туристам, які їхали зі всього світу про легендарного земляка, а й розкривала свій хист до публіцистики - сотні статей до газети «Шепетівський вісник», видання буклетів, путівників, методичок, розробки сценаріїв, масових заходів та лекцій. Все це сприяло формуванню творчої особистості . За активну громадянську позицію та створення музею в Ізяславській школі №2, присвяченому героям-афганцям була занесена на обласну дошку пошани.

Сьогодні авторка вдячна Господу за ці роки великого натхнення. Зустрічі з письменниками, художниками слова, такими, як Ігор Шведов, сприяли самовдосконаленню. Два роки навчання, в так званій «академії» ораторського мистецтва (заочно) при Київському університеті ім.Т. Шевченка дало змогу посісти друге місце у Республіканському конкурсі з художнього читання…

А далі 14 років державницької роботи в Шепетівській райдержадміністраціі; постійний пошук, як допомогти людям в лихі 90-і роки. Зустрічі на селі, дитяча злочинність та сирітство - проблеми родин, неповнолітніх краяли серце і давали не тільки життєвий досвід, але й теми для публікацій в газетах «Товариш», «Народовладдя», «День за днем». По завершенню трудової діяльності, переїхала до Хмельницького, стала займатись громадською роботою, була обрана депутатом Шепетівської районної ради.

У 2008 році очолила регіональне відділення Союзу жінок України «За майбутнє дітей». При сприянні обласного комітету СПУ упорядкувала видання книги про дітей війни «Дитинство, украдене війною» (спогади ветеранів праці області).

Лебеди

В Шепетовском
парке,

На озере
синего цвета,

Где влюбленные
сердцами

Возводят мосты,

Два лебедя
провожали

Уходящее лето,

Вспоминая юности

Золотые мечты…

Взмах крыльев в
облаках

Затерялся где-то,

Дождь заплакал,

Стуча по кустам.

Лебеди, в бликах

уходящего лета,

Сожалели о прошлом,

Провожая жизнь и частицу себя.