Можу уявити шепетівчанина, який не подорожував літаком або ж пароплавом. А щоб він не їздив електричкою чи тепловозом, це нонсенс. Адже залізниця у Шепетівці існує з 1873 року. І багато подій пов’язано із залізничним вузлом. Принаймні людина-символ Микола Островський працював у кубовій місцевого вокзалу.

В Шепетівці буваю рідко, хоча сорок років з життєвого багажу залишилось тут. Нещодавно оглядав будинок на вулиці Чкалова, 20, де пройшло дитинство. Жахливе видовище. Думаю, невже в такому соромі пройшли найчарівніші роки? У 1959-му наш двоповерховий будинок був найкращим на всю вулицю, бо інших «висоток» не було, лише так званий «клоповник» на початку вулиці плавно виходив на мощену бруківкою, а згодом і асфальтовану головну вулицю міста – Карла-Маркса. Сьогодні мій будинок з фасаду до другого поверху милує око, бо квартири розкуплені і перетворені в магазини. Зворотна ж сторона, де зберігся клаптик подвір’я, переконує, що жили ми бідно і що справедливо…

Автомонов Павло Федорович (10 липня 1922, с. Олександрівка Золочівського району Харківської обл. - 7 травня 1988, Київ) – український радянський письменник, кандидат історичних наук (1967). Працював журналістом, викладачем Київського університету. 1956 р. приїздив у Шепетівку, де збирав матеріал про Миколу Островського. Зустрічався з читачами. Автор трилогії  “Коли розлучаються двоє” (1959), романів “Так народжувались зорі” (1963), “Каштани на спомин” (1975) та ін. Бабич Віктор Іванович (24 січня 1944 року у м. Александровську-Сахалінському Сахалінської обл)- академік Академії медичних наук. У 1959 році сім’я переїздить у Шепетівку, де він закінчив місцеву середню школу №5. Навчався у Львівському  медінституті, працював у Кам’янець-Подільській стоматполіклініці,  лікарем на рятувальному судні, був…

Першу російську школу було засновано в м. Шепетівці в 1934р. Спочатку вона була початковою школою. Вона містила в собі 1-4 класи і була розташована в будинку колишньої польської школи по вул. Леніна (на даний момент приміщення НВО №1 - школа №4).