Середа, 07 березня 2018 19:16

Ця дівчина у свої 19 поїхала на війну…

Автор Євгеній Силкін

Ганна Федорчук переконана, що свою країну має боронити кожен. Вона — санінструктор одного з десантно-штурмових батальйонів, що тримає оборону неподалік від Донецька. На передовій вже понад два роки.

Почувши в радіоефірі свій позивний, вона кидає всі справи, і за лічені хвилини авто з червоним хрестом мчить її туди, де наш захисник потребує порятунку. Третій рік поспіль Ганна — санітарний інструктор одного з десантно-штурмових батальйонів, який нині тримає оборону на підступах до Донецька. На її особистому рахунку вже десятки врятованих бойових побратимів, багатьох з яких доводилося самотужки витягувати під щільним обстрілом противника.

— Дуже добре пам’ятаю зиму 2016 року. Тоді наш батальйон утримував позиції в Авдіївській промзоні, — згадує Ганна. — Серед білого дня, коли всі відпочивали від важкої ночі, ворог знов розпочав артилерійський обстріл. За викликом я терміново виїхала до бійця, що «на нулі» зазнав осколкового поранення обох ніг. Над головою ще свистіли кулі, а я самотужки відтягувала його у безпечне місце. Десь за капоніром додатково вколола йому знеболювальне. Він не міг пересуватися, але був у свідомості. Ми разом зробили перев’язку ніг та чекали на можливість, щоб у перерві між «прильотами» добратися до санітарного автомобіля. Раптово десь зліва чую несамовитий крик: «Медика сюди! Терміново медика!». Майже одночасно отримую команду по «радійці» та дізнаюся, що в іншого пораненого нестримна артеріальна кровотеча з шиї. Я мала вирішити, кому з двох важкопоранених надати перевагу… Дуже важко зробити такий вибір. Зараз я вже навчилася долати психологічний фактор і спокійно спочатку допомагаю тому, хто того більше потребує.

Замислившись на мить, Ганна замовкла, подивилась у вікно, посміхнулася, ніби щось побачила чи згадала… Потім, продовжила.

— Я тоді все ж врятувала того хлопця від неминучої смерті, — додає дівчина. — Включивши холодний розсуд, без будь-яких емоцій спочатку своїм пальцем, а потім уже його долонею перекрила кровотечу та перетягнула марлеву пов’язку джгутом Есмарха. Але це ще було не все… Паралельно внаслідок поранення ще й грудної клітини у нього почалися спазми дихання.

Як учили в медичному училищі, дістаю з рюкзака спеціальну голку та з усього розмаху втикаю її в область легенів. Почути, як вийшло через неї повітря, неможливо, але побачити, що боєць починає ковтати ротом повітря, можна… Вже в Авдіївці, у шпиталі, йому пощастило вдруге. Чергував тоді хірург, що називається, від Бога. На превеликий жаль, я не запам’ятала його прізвище, але він майстерно зробив десантнику надзвичайно складну операцію та повернув його фактично з того світу. Хлопець і зараз служить в нашому батальйоні.

Розповіла Ганна й про те, як потрапила до війська.

— Спекотне літо 2014-го. На Сході країни вже йшла війна, а у нашій мирній Шепетівці багато небайдужих городян займалися волонтерською справою. На той час я була головою студентської ради місцевого медичного коледжу, де вчилася, а ще — головою місцевого молодіжного руху, який допомагав армії, — пригадує Ганна. — Під час однієї з благодійних акцій до мене підійшла літня жіночка, простягнула десять гривень і сказала, що після купівлі ліків у неї більше нічого не залишилося від пенсії. Я категорично відмовилася брати в неї останні гроші. Тоді вона пішла до крамниці й купила півхлібини і консерву «Кільки в томаті» (на що вистачило грошей). Знов підійшла і каже «Віддай комусь із військових від мене особисто». Кинула куплене в наш загальний кошик і почимчикувала своєю дорогою. Мені стало соромно, і я всім сказала, що мушу особисто їхати до наших бійців на Донеччину.

Так 19-річна дівчина під час літніх канікул уперше опинилася на війні в районі Дебальцевого. Там же потрапила й під перший у житті ворожий обстріл. Саме тоді, коли вперше побачила велику кількість поранених, в її душі зародилося бажання рятувати людські життя.

Уже за рік паралельно зі складанням державних іспитів проходила медичну комісію у військкоматі. А в липні 2015-го була зарахована до навчального центру в Житомирі.

— Ви взагалі розумієте, куди йдете? — чи не щодня запитував мене командир навчальної роти.

— Звісно, я багато про що можу не знати, адже до цього в армії не служила, але добре знаю: мої знання й навички сьогодні потрібні нашим хлопцям на війні. Хочу, щоб воїни поверталися додому живими, — відповідала я.

Так пройшли три місяці навчань. Після цього було бойове злагодження у складі підрозділу. А в грудні наш батальйон уже висунувся на виконання бойових завдань під Зайцевим, що на Донеччині.

Потім у житті дівчини-медика була участь у боях за Світлодарську дугу, Авдіївську промзону, населені пункти Курдюмовка та Тарамчук, місто Щастя…

— Навіть не уявляєш, що там на тебе чекає під час чергового виїзду, — зізнається Ганна. — Це війна, тут буває по-всякому. Треба бути готовим діяти холоднокровно й професійно, приборкавши власні емоції. Цього не вчать у медичних закладах, це приходить із досвідом.

Бували в практиці Ганни випадки поранень, несумісних із життям. Це й множинні осколкові поранення магістральних судин, кульові поранення серця та голови…

— Траплялися й випадки, коли хлопці помирали в мене на руках, — із тремтінням у голосі і сльозами на очах згадує Ганна. — Це не можна навіть словами передати, як важко перебувати поряд із помираючим, коли він з останніх сил просить про допомогу, а ти усвідомлюєш, що вже не в змозі щось зробити. Повірте, це дуже важко…

Не забуває Ганна, що вдома, у рідній Шепетівці, на неї чекають рідні. Особливо переживає бабуся, тому дівчина, щодня спілкуючись із нею по телефону, як може, заспокоює. Підтримує матеріально.

Безпосередній командир Ганни упевнений, що дівчина — справжній боєць і відмінний санітарний інструктор. Завдяки її професіоналізму, турботливим рукам і гарячому серцю чимало хлопців було витягнуто з того світу.

— Я все життя мріяла стати медиком, — каже Ганна Федорчук. — І ось мрія здійснилася. Тепер мрію про те, щоб більше не було війни…

Народна армія

Коментарі (1)

This comment was minimized by the moderator on the site

Да це канечно дуже ты хоробра и нхай тебе обороняе ангел оборонець

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением