Взагалі, єдине, заради чого треба їхати в Шепетівку – це подивитись унікальну архітектуру музею Островского. Ну, ще може вокзал непоганий… Напевно, найкращий зразок радянського монументального клацисизму серед усіх залізничних вокзалів між Києвом та Львовом. Буде час – теж якось познімаю.

Отже, переходимо до внутрішніх приміщень та експозицій нашого супернеповторного музею.Спочатку, як і в кожному подібному закладі, ви маєте пройти через вестибюль. Черг при продажу вхідного квитка, як ви розумієте, тут немає. В далекі радянські часи відвідувачі перед початком екскурсії залишали свої прізвища та назви міст, звідки вони приїхали, у спеціальному журналі. Здається, це було необов’язково, але ніхто не відмовлявся.Не знаю, скільки всього було заповнено журналів і куди вони потім поділися, але до доби Інтернету вони не дожили.Всі приміщення, від входу до останньої зали, витримано у єдиному архітектурному стилі.На першому поверсі музею є невелика зала на 200 чоловік. Стандартної комплекції, зрозуміло, оскільки замість стільців тут стильні дерев’яні лавочки.В основному саме тут відбуваються усі політично-громадські конференції, зустрічі з київськими депутатами та письменниками, усілякі культурні заходи, вечори пам’яті та навіть рок-концерти. Хоча в Шепетівці є і Будинок культури з великою залою на 500 місць.Усього, за словами співробітника музею, зала використовується в середньому 60-70 разів...