Історія міста

Перша згадка про населений пункт датується 1594 роком: село Шепетівка входило до Кременецького повіту Волинського воєводства як володіння Андрія Ждярського. Однак археологічні дослідження свідчать про те, що ця територія була заселена людьми з більш давніх часів (тут знайдено крем'яні ножі та інші знаряддя праці доби неоліту). Поблизу Шепетівки в урочищі Гусеньці під час археологічних розкопок виявлено курганний могильник зі скарбом сокир кельтів доби бронзи. На о кололицях міста височать кургани скіфо-сарматських часів.

Населення Шепетівки зазнавало спустошливих нападів кримсько-татарських орд та польсько-шляхетських військ, одночасно інтенсивно вібувався процес покріпаченя селянс тва. У відповідь на феодальний гніт селяни та ремісники брали участь у повстаннях 1591-1593 рр. на чолі з гетьманом Кшиштофом Косинським та у 1594-1596 рр. – під проводом Северина Наливайка. Під час визвольної війни в липні 1648 року, коли селянсько-козацькі полки Максима Кривоноса підійшли до Полонного, жителі Шепетівки та навколишніх сіл поповнили лави українського війська.

В липні 1649 року Шепетівку спалили загони воєводи Белзького, що призвело до її занепаду. За податними описами 1650 року тут налічувалося лише три будинки. У цьому ж році Шепетівка стає містечком як власність Домініка Заславського, а в 1673 році переходить у володіння князів Любомирських як придане за княжною Заславською, пізніше – стає власністю Сангушків.

Внаслідок розподілу маєтків між князями Сангушками: Павлом – маршалком Великого Литовського князівства, Еронімом – воєводою литовським, Янушем – стражником Великої корони – Шепетівка разом з довколишніми селами дісталася князю Ероніму і довгий час залишалася власністю його нащадків по прямій лінії. В 1859 році місто перейшло до графа Альфреда Потоцького, який оженився на дочці Романа Сангушка Марії. Потоцькі володіли Шепетівкою до 1917 року.

У 1793 році Шепетівка відійшла до Ізяславського повіту Волинської губернії. З 1896 року – стала волосним центром.

Процес розпаду феодально-кріпосницьких і розвитку капіталістичних відносин не обминув і Шепетівку. Починаючи з 1816 року, князь Сангушко розводив на своїх землях великі отари тонкорунних овець, заснував у містечку першу суконну мануфактуру. Розширювались площі поміщицьких земель, зайнятих під посіви цукрових буряків. У 1843 році стала до ладу Шепетівська цукроварня, на якій виготовляли понад 50 тисяч пудів цукру-піску на рік, а у 1846 році було побудовано рафінадний завод. Стає до ладу лісозавод, споруджується цегельний, черепичний заводи, підприємство по виготовленню смоли та скипидару . З попитом на будівельні матеріали розширюються каменоломні.

Шепетівка здавна відома як курортне місто. Вона славилась мінеральними водами, багатими на вміст заліза. У лікувальних цілях вода використовувалась з 1821р. У 1884 р. князем Євстафієм Сангушком на базі мінеральних джерел було відкрито лікувальні купальні.

В 1873 році через містечко пролягла залізнична лінія Київ-Брест, відкрилось паровозне депо.

Шепетівка мала щотижневий базар і 4 річні ярмарки. У 1888 році в містечку почали працювати поштова контора й телеграфна станція.

Засноване в 1865 році однокласне народне училище у 1900 р. було переформовано у двокласне. З 1872 року діє церковно-парафіяльна школа. Починають функціонувати земська лікарня на 25 ліжок, 2 медичних пункти, приватна аптека, водолікарня. З культових закладів діють православна церква, костел, синагога.

Швидкий розвиток промисловості зумовив швидке зростання населення: у 1891 році в містечку налічувалось 5926 жителів – це у 2,5 рази більше, ніж у 1870 році.

У роки нового промислового піднесення зростало промислове виробництво і в Шепетівці. В 1912 році відкривається друкарня, закінчено будівництво залізничної колії Шепетівка - Гречани. Цукрові заводи, на яких працювало понад 1200 робітників, за сезон 1912-1913 років виробили 29459 центнерів цукру. Це було досить механізоване виробництво, де застосовувались парові котли потужністю 25 кінських сил і парові машини іноземного виробництва у 15 кінських сил. В місті діяли лісопильний завод, паровий млин, майстерня по виготовленню черепиці. Значно збільшилось число залізничників, робітників цегельного заводу, ремісників. У 1910 році в містечку налічувалось понад 6 тисяч робітників

Дореволюційна Шепетівка – типове провінційне містечко Росії. В 1910 році налічувалось 1578 житлових будинків, з них лише декілька десятків були мурованими. Забудова, особливо на околицях, велася безладно. Лише одну вулицю – від цукроварні до залізничної станції було забруковано. Містечко не мало електричного освітлення, водоводу, транспорт налічував 14 візників, діяли численні приватні крамниці, 3 харчевні.

В роки першої світової війни Шепетівка опинилась у прифронтовій смузі. Сюди прибували біженці з Польщі. Не вистачало житла, зростали ціни на продукти, предмети широкого вжитку. Через залізничну станцію безперервно йшли ешелони з пораненими солдатами.

Звістка про Лютневу революцію в Петрограді досягла Шепетівки на третій день. Поряд з органами влади, які представляли буржуазний Тимчасовий уряд, впродовж першої половини березня 1917 р. в Шепетівці обрано Ради робітничих і солдатських депутатів, які незабаром об ' єдналися в одну Раду.

Перемога Жовтневого збройного повстання у Петрограді викликала в Шепетівці численні демонстрації і мітинги. 13 грудня 1917 р. на цукровому заводі відбувся мітинг робітників за участю революційних солдатів гарнізону, на якому було проголошено радянську владу. Та вже через кілька днів у Шепетівці до влади прийшла Центральна Рада, війська якої увійшли до містечка Проте протримались вони тут недовго. На початку січня 1918 р. в Шепетівці було відновлено радянську владу.

В лютому 1918 р. містечко окупували австро-німецькі війська, які господарювали тут майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.


У 2-ій половині квітня 1919 року в районі Шепетівки розгорнулися жорстокі бої. Частини 1-ї та 2-ї Українських радянських дивізій 7 травня захопили містечко.

У серпні 1919 року влада в Шепетівці перейшла до війська Симона Петлюри, наприкінці року місто окупували польські легіони. У липні 1920 року в Шепетівку ввійшли частини 45-ої стрілецької дивізії під командуванням Й.Якіра, які незабаром змушені були поступитися владою військам Петлюри.

В 2 –ій половині листопаду 1920 р. в Шепетівці знову відновлено радянську владу, створено комітет незаможних селян.

У 1922 р. містечко стало центром району, до якого увійшли 3 волості (Шепетівська, Хролинська, Судилківська) тодішнього Ізяславського повіту Волинської губернії.

Зважаючи на зростання промисловості міста і наявність залізничного вузла з 5-ма напрямками (на Київ, Коростень, Тернопіль, Здолбунів, Проскурів), у 1923 році ухвалено перенести окружний центр з Ізяслава до Шепетівки. Після ліквідації повітів і волостей у березні 1923 року у Волинській губернії було утворено три округи: Шепетівський, Новоград–Волинський, Житомирський.

29 травня 1923 року рішенням окрвиконкому містечко Шепетівка найменоване містом (кількість жителів – 12072 чол.)

На кінець відбудовчого періоду в місті не тільки було відновлено довоєнний рівень господарства, але й зроблено значний крок уперед в розвитку промисловості, торгівлі, культури.

Проте не оминули Шепетівку ні голодомор 1932 – 1933 років, ні репресії 1937 –1938 років. Документи засвідчують, що в Грицівському районі ( тепер частина Шепетівського району) голодна смерть скосила 6 тисяч, у Шепетівському – понад 5 тисяч чоловік. Зараз на місці поховання жертв голодомору встановлено пам'ятний Хрест.

 

У Рік великого терору (1937) в Шепетівці було знищено більше 160 чол. різних національностей і професій, сотні людей були виселені з міста як сім'ї “ворогів народу”. В цю трагічну пору Шепетівка виходить зі складу Вінницької області, де перебувала з 1932 року, і стає одним із міст Кам'янець – Подільської області.

З 22 червня 1941 року місто знову зазнало жорстоких воєнних випробувань. Вже в цей день, вранці, літаки фашистської Німеччини бомбардували залізничну станцію Шепетівка. 4 липня 1941 року німецькі війська заволоділи містом, встановивши новий режим – окупаційний. За неповних три роки “господарювання” в Шепетівці окупанти знищили понад 30 тисяч чоловік у місцевому гетто, концтаборах для військовополонених.

Насильно з міста і району було вивезено на каторжні роботи в неволю біля двох тисяч чоловік.

Та Шепетівка не корилася ворогові. Місцеві підпільники і партизани боролися з фашистами впродовж усієї окупації.

Незабутнім для жителів міста залишається день 11 лютого 1944р., коли війська 60-ої армії 1-ого Українського фронту під командуванням генерал – лейтенанта І.Черняхівського після жорстоких боїв звільнили місто від фашистських загарбників.

Розпочалась відбудова рідного міста, зруйнованого війною. В першу чергу - історичної гордості шепетівчан: цукрового заводу і залізниці, які діють з давніх часів і до сьогодні.

На честь цієї перемоги Москва салютувала 20 залпами з 124 артилерійських гармат. Зо мужність і героїзм 12 бойовим частинам та з'єднанням було присвоєно почесні звання "шепетівських".

Тривалі і жорстокі бої зо місто нанесли великі збитки міському господарству. Було повністю зруйновано залізничний вокзал s будівлі Інших підприємств залізниці, зазнали значних руйнувань житлова забудова та промислові об'єкти. Минуло 10 років, поки на місці руїн виросли нові будови.

Шепетівчони протнули якнайскоріше відбудувати своє місто. Вже у 1944 р. першу продукцію дав відновлений цукрозавод, запрацювали цегельний завод, чавуноливар­ний завод, хлібозавод, маслозавод, птахокомбінат та м'ясо­комбінат.

Враховуючи гостру нестачу електростанції в місті, було прийнято рішення про будівництво паротурбінної електро­станції потужністю 3,5 тис. кіловат. Будово було оголоше­на ударною комсомольською. Сотні трудівників різних підприємств місто після закінчення основної роботи йшли працювати на будову. 27 квітня 1948 р. паротурбіна дало перший струм.

У 1952 р. був зданий в експлуатацію новий вокзал на станції Шепетівка, дав першу продукцію цукрово-рафінад­ ний завод, став до ладу деревообробний комбінат. V 1957 р. Вінницьким раднаргоспром прийнято рішення про будів­ництво в Шепетівці м'ясокомбінату, а в 1964 р. один з найбільших в Україні комбінатів дав першу продукцію. На сьогодні ковбаси і шинка цього підприємства знані і користуються значним попитом не тільки в українського споживача, о й у багатьох містах Росії.

У 1968 р. з нагоди 50-річчя ВЛКСМ Шепетівська міська комсомольська організація за значні успіхи у вихованні молоді була нагороджена орденом Червоного Прапора. У місті будуються філіали київських заводів їм І. Лепсе то "Комуніст". На сьогодні це заводи культиваторів і "Пульсар".

Розвиток промисловості в місті дав значний поштовх житловому будівництву. В основному підприємства залізничного вузла, заводи культиваторів і "Пульсар" забу­дували житлом для своїх трудівників новостворений прос­пект Миру. Активне житлове будівництво вели й Інші підприємства місто.

Пишаються жителі міста здобутками своїх земляків, які тут жили і творили. Це відомі письменники Микола Островський і Натан Рибак, професор – ґрунтознавець Д.Віленський. У свій час тут побували Леся Українка, М.Коцюбинський. 

Электромобиль расчет ниссан лиф аккумулятор