Далеко в минуле відійшли роки військо­вого лихоліття, проте в ім'я миру, в ім’я життя ми повинні пам’ятати, що вистраж­дала наша країна у роки війни. На преве­ликий жаль, все менше залишається оче­видців тих подій. Про подвиги героїв-виз- волителів нагадують лише братські моги­ли — іменні та безіменні. Про долю одного із захисників Вітчизни я хочу розповісти.

Михайло Васильович Протазанов на­родився у 1912 році у м. Домодєдово Мос­ковської області. До війни і на її початку працював водієм на підприємстві міста. У лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії і направлений до складу 654-го полку 148-ї стрілецької дивізії. З серпня 1943 року почав брати участь у боях. Спочатку був командиром відділення, а потім — помічником командира взводу. У середині вересня 1943 року зазнав бойо­ве хрещення при форсуванні річки Десни та звільненні м. Чернігова.

У листі він писав своїй матері: «Мамо, ми йдемо степами України і виганяємо німецьку нечисть. Мені особисто довелось зустрітись з німецьким танком. В руках було дві гранати і автомат. Я кинув гранату і танк зупинився на місці».

На початку жовтня йшли запеклі бої на західному березі річки Прип’ять. У листі додому він писав: «Четвертого жовтня мені довелось брати участь у штиковому бою з німцями. Я особисто знищив дев’ять німців. За цей бій мене представили до нагороди».

Наприкінці грудня 1943 року М.Прота­занов пише у листі своїй сестрі: «Ти запи­туєш, чому я весь час на передовій. Якби мене поранило, тільки тоді я поїхав би у шпиталь, але мене не бере жодна ворожа куля. На своєму рахунку маю 21 фріца. Мене нагородили орденом Червоної Зірки і ме­даллю «За відвагу».

У січні 1944 року Михайло Васильович написав додому чотири листи. В одному із них він писав: «Уже підійшли до старого кордону. Будемо бити ворога на його землі і викорчовувати, щоб не залишилось від нього і духу».

У цей час розпочалось визволення Ше­петівщини. Разом з іншими бійцями його направляють у розвідку. У районі станції Майдан-Вила та села Михайлючки вони взя­ли у полон і привели в розташування війсь­кової частини німецького обер-лейтенанта.

У листі до матері він пише: «Мамо, ми йдемо вперед, скоро розіб’ємо ворога і повернемося додому. Дванадцятого січня у мене були неприємності: під Шепетів­кою було вбито мого найкращого товари­ша. В другій половин січня почались бої за Шепетівку. Місто кілька разів перехо­дило із рук в руки. Ми бились у вуличних боях, і коли наша частина увійшла в місто, німці почали контратаку, нас оточили тан­ками. Боєприпасів залишилось мало. Бійці, помираючи, просили, щоб ми по- мстилися за них».

...Становище було вкрай важким. Ми­хайло Протазанов з дозволу комбата бере групу бійців і вдирається на позицію во­рога, захоплює кулемет та боєприпаси до нього і повертається назад.

Згодом бійці зайняли кругову оборону в багатоповерховому будинку на території військового містечка. Неодноразові спро­би німців штурмом увірватись до будин­ку успіху не принесли. Тоді вони облили будинок гасом і підпалили його. Нашим бійцям потрібно було з боєм прориватись до своїх. Під градом куль і снарядів вони вийшли з оточення у район залізничної станції.

Коли Шепетівку було звільнено, М.Про­тазанов прийшов до цього будинку, по­прощався із загиблими товаришами. У тому бою 27 січня 1944 року він оробисто знищив близько 50 гітлерівців. Після того бої за Шепетівку продовжувались. А 11 лютого 1944 року місто було звільнене від ворога.

Наприкінці хочеться навести зміст на­городного листа, який стосується заги­белі Михайла Протазанова.

«У бою 10 лютого 1944 року при про­риві лінії оборони гітлерівців він йшов у перших рядах наступаючих підрозділів, закликаючи своїм прикладом бійців на наступальний прорив. А коли у критич­ний момент бою фашистський автомат­ник направив свою зброю на командира батальйону капітана Клочкова, М.В.Про­тазанов, передбачаючи неминучу смерть командира, в одну мить закрив його своїм тілом і загинув смертю хоробрих...».

Війна - це тисячі смертей, це розру­ха, це вбиті горем матері та сироти. І люди повинні знати свою історію, щоб творити нове, щасливе життя.

О. ЛУКАШЕНКО, голова районної ради ветеранів.

09.02.2012 р. – с. Хутір, Шепетівського району, у погребі, виявлений мертвий хлопчик, 2001 року народження. Встановлено, що хлопчик спустився у погреб за картоплею, а через деякий час батьками був виявлений мертвим. У загиблого був вроджений порок серця. Тіло направлено на судово-медичну експертизу, для встановлення причини смерті. 

11 лютого у стінах шахового клубу «Дебют» ДЮСШ знову зібралося чимало любителів шахів для участі у турнірі з швидких шахів, присвяченому 68-ій річниці визволення м.Шепетівки від німецько-фашистських загарбників. У нашому місті дані змагання проводяться вже вчетверте поспіль і давно набули статус традиційних.

У кінці лютого в Могилеві відбудеться матчева зустріч легкоатлетів трьох країн – Білорусі, України та Туреччини. Де братимуть участь і представники нашої області, котрі відзначилися високими показниками на чемпіонаті України серед юніорів у Сумах. Це хмельничанка Марина Бех – спортсменка 95-го року, яка  стрибнула в довжину на відстань 6 метрів 31 сантиметр, старокостянтинівець Віктор Черниш – атлет 93-го року, котрий у стрибках у висоту показав результат 2 метри 10 сантиметрів.

У рамках проведення операції «Конверт» працівники управління податкової міліції ДПС у Хмельницькій області спільно зі співробітниками регіонального управління Служби безпеки України викрили міжрегіональний «конвертаційний центр», через який протягом останніх двох років було «конвертовано» у готівку близько 170 мільйонів гривень.

10 лютого відбулись міськрайонні урочисті заходи з нагоди 68-ї річниці визволення м.Шепетівки та району від фашистських загарбників. Під час заходу, у м. Шепетівка відбувся урочистий мітинг та покладання вінків і квітів до пам’ятника воїнам-визволителям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. Участь у заходах взяли заступник голови районної державної адміністрації Юрій Лінник, керуючий справами виконавчого апарату районної ради Микола Капелюх, міський голова Сергій Антонюк, ветеранський актив міста та району, представники органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, керівників районних служб, організацій, засобів масової інформації, громадськість.