Костянтин Малюшкевич - відомий церковний діяч УАПЦ із Шепетівщини

Уже з дитинства виховання Костянтина було тісно пов’язане з духовними традиціями. Після навчання в Кременецькому духовному училищі (1901-1906 рр.) та Волинській духовній семінарії в Житомирі (1906-1912 рр.) Костянтин Сергійович одружився, прийняв сан диякона. Прагнення поглибити свої знання привело К. Малюшкевича до Київської духовної академії, яку він успішно закінчив у 1916 р. Тут він захистив кандидатську дисертацію з богослов’я на тему «Історія Христо-Різдва церкви на Подолі».

Під час навчання К. Малюшкевич займався педагогічною діяльністю – викладав Закон Божий.

У роки навчання Костянтин зарекомендував себе як сумлінний студент і дослідник духовних текстів. Викладачі згадували про нього як про людину з неабияким хистом до аналізу та викладу складних богословських питань. В академії він також брав участь у видавничих проектах, спрямованих на популяризацію духовної літератури серед парафіян.

У 1915 році К. Малюшкевич був висвячений на священника. Під час Першої світової війни він викладав Закон Божий, а згодом і українську мову у школах Умані, активно долучаючись до громадської діяльності. У 1917 році був обраний головою Уманської вчительської спілки та став скарбником товариства «Просвіта».

Події Української революції 1917 р. вплинули не лише на політичну свідомість українців, але і на формування церковно-визвольного руху. Саме К. Малюшкевич був одним із фундаторів українських парафій, зокрема, у 1921 році в окупованій більшовиками Україні він утворив при Свято-Троїцькому соборі в Умані українську парафію, ставши її настоятелем, та почав вести богослужіння українською мовою.

14 – 30 жовтня 1921 р. у Києві в Софійському соборі проходив Перший Всеукраїнський православний церковний собор, який проголосив створення Української автокефальної православної церкви. На цьому Соборі К. Малюшкевич був делегатом від Умані.

У лютому 1922 року митрополит Василь Липківський висвятив Костянтина Сергійовича на єпископа Уманського. Це висвячення стало важливим кроком у формуванні незалежної української церкви. К. Малюшкевич доклав значних зусиль для утвердження принципів автокефалії, зокрема незалежності від Московського патріархату – організовував створення українських парафій, проводив освітні семінари для священників, займався друком духовної літератури.

У 1924 році Костянтин Сергійович отримав посаду Катеринославського єпископа, а згодом став архієпископом Київським. Священник також був заступником голови Всеукраїнської православної церковної ради, публікував статті в часописі «Церква і життя», у яких досліджував богословські та екзегетичні теми. К. Малюшкевич також відзначився як організатор численних заходів, спрямованих на популяризацію автокефальної церкви серед населення. Його проповідницька діяльність приваблювала багатьох людей, адже він говорив не лише про духовні цінності, але й про необхідність національного відродження. Ця діяльність зробила його однією з ключових постатей УАПЦ того часу.

У вересні 1927 року церковним собором Київської округи його обрали архієпископом Київщини з підвищенням в сан архієпископа. У жовтні того ж року К. Малюшкевич став делегатом ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ, на якому його було обрано замість В. Липківського Митрополитом. Від посади Костянтин відмовився, але погодився стати заступником Митрополита.

Прихід до влади більшовиків, які були вороже налаштовані до релігії, кардинально змінює релігійне життя України. Церковні установи стали ворогами нового режиму, проти них була розгорнута ціла серія карально-репресивних заходів. Саме УАПЦ, як незалежна і національно-орієнтована церква, опинилась під сильним ударом радянської влади. У 1926 році Костянтина Малюшкевича вперше заарештували за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Після кількамісячного ув’язнення у місті

Харків його звільнили під підписку про невиїзд із Умані, але переслідування та тиск на священника з боку НКВС не припинились.

У 1930-х роках він був залучений до сфабрикованих справ проти церковних діячів, звинувачений у створенні «контрреволюційних організацій» та у співпраці з закордонними центрами. Подальші арешти в 1931 та 1932 роках супроводжувалися забороною провадити богослужіння та обмеженнями пересування – Костянтину Малюшкевичу заборонили покидати Київ. Але на цьому репресії проти архієпископа не припинились, у 1934 році його змусили відійти від церковних справ. Саме тому останні роки свого життя Костянтин Сергійович був змушений займатись «суспільно-корисною працею» – працював бухгалтером, коректором у видавництвах. Напередодні останнього арешту Костянтин Сергійович працював бухгалтером морського флоту Київського міського колгоспу.

Заарештували К. С. Малюшкевича 19 липня 1937 року, разом із ним було заарештовано також і інших священників та архієреїв УАПЦ, серед них: Юхим Калішевський, Дмитро Оробинський, Леонтій Мачуговський, Сава Бідношия (Бєдношия), Іван Безпалько та інші. Окремі кримінальні справи проти священнослужителів було поєднано в одну під назвою «Духовні». Всіх фігурантів справи звинувачували у створенні «контрреволюційної церковно-націоналістичної організації», яка займалась антирадянською пропагандою та мала на меті повалення радянської влади в УРСР.

На сьогодні є збереженими два протоколи допитів архієпископа, датовані 10 та 14 вересня 1937 року. Очевидно, перебуваючи під дією фізичного та психологічного насилля, Костянтин Сергійович визнав себе винним за усіма висунутими йому обвинуваченнями. Також він підкреслив, що активно проводив антирадянську пропаганду, що проявлялось у введенні до богослужінь українських націоналістичних пісень та молитов за Україну. Поряд із цим архієпископ визнав, що перебував у таємних зв’язках із митрополитом Іоанном (Теодоровичем) у Канаді та представником ВПЦР УАПЦ Євгеном Бачинським у Західній Європі.

У цій кримінальній справі були відсутні реальні докази вини кожного з фігурантів, але це не врятувало священників. 22 вересня 1937 року Костянтину Малюшкевичу та іншим діячам УАПЦ було винесено вирок – розстріл. Місце поховання єпископа достеменно невідоме і дотепер. Імовірно, він похований у Биківнянському лісі, де лежать тіла тисяч інших українців, вбитих радянським режимом.

Костянтин Малюшкевич, попри складні історичні обставини та жорстокі репресії радянської влади, залишався прикладом моральної стійкості, інтелектуальної глибини та невтомної праці на благо української церкви. Його внесок у становлення УАПЦ і популяризацію ідей автокефалії став вагомим кроком на шляху до збереження національної ідентичності.

Музей пропаганди