Богдан Олександрович народився 18 вересня 1977 року в селі Малий Правутин Славутського району Хмельницької області. З 1983 по 1994 рік був учнем Берездівської школи.
Обов’язок перед державою Богдан пізнав рано: з грудня 1995 по червень 1997 року проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Після завершення служби він присвятив себе праці з молоддю та освітянській діяльності.
У 2002 році Богдан Олександрович закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет, здобувши фах учителя фізичної культури. Проте трудовий шлях розпочав ще раніше — з 1997 року викладав допризовну підготовку та фізичну культуру в рідній Берездівській школі. Його поважали, до нього тягнулися діти.
З 2005 по 2010 рік обіймав посаду директора Берездівської районної дитячо-юнацької спортивної школи відділу освіти Славутської районної державної адміністрації.
Коли ворог прийшов на нашу землю у 2014 році, Богдан не залишився осторонь. Сім років — з 2014 по 2021 — він присвятив службі в зоні АТО. Воїн був одним із тих незламних «Кіборгів», про чию мужність складатимуть легенди.
З початком повномасштабного вторгнення, 5 квітня 2022 року, Богдан Власюк знову був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку передавав свій безцінний досвід на посаді інструктора навчального центру А3618. Та його душа прагнула бути там, де вирішується доля держави.
У квітні 2024 року за власним бажанням захисник України перевівся до військової частини А4722. Як командир міномета мінометного розрахунку мотопіхотного батальйону, він боронив нас на самому передньому краї — на гарячому Куп’янському напрямку.
28 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання, у самому пеклі зіткнення з ворогом, Герой потрапив під масований артилерійський обстріл і скид ворожого дрона. Отримав важке поранення тулуба та складний багатоуламковий перелом правої кінцівки. Він вижив у тому бою. Боровся за кожен день життя під час реабілітації… Але 13 лютого 2026 року серце старшого сержанта передчасно зупинилося.
За роки відданої служби Батьківщині, за стійкість і вірність присязі, мужнього Воїна було нагороджено почесними відзнаками учасника АТО та бойових дій. Богдан Олександрович носив високе звання Ветерана війни — як символ того, що він був на передовій нашої свободи.
Наш Захисник був надзвичайно доброю, товариською і світлою людиною. Любив цей світ: захоплювався спортом, щиро цікавився військовою справою, любив тварин і тихі прогулянки на природі. Без люблячого чоловіка залишилася дружина, без батьківської поради — син. Осиротіли мати, брат, сестра та племінники.
Міський голова, депутати та виконавчий комітет Славутської міської ради, вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Це втрата, яку неможливо виміряти цифрами чи словами. Це порожнеча, яку не заповнити.
Честь і вічна слава Герою України Власюку Богдану Олександровичу!
Слава Україні! Героям Слава!
Богдане, Саничу, ну як так сталось,
Що твоє серце мужнє битись перестало?
Ти ж Кіборг, мав би жити вічно.
Чому ж так рано догоріла твоя свічка?
Ти ж так любив життя, свою родину,
Наш Берездів і нашу Батьківщину.
Богдане, Саничу, устань, дитино.
Хто ж боронити буде нашу Україну,
Якщо підуть у Небеса усі такі Герої,
Чи ж вистоїть народ наш,
А чи встоїть?
А як без тебе мама твоя рідна?
Ти ж так її любив і був її любові гідний.
Анютці ясноокій як без тебе жити?
Її ж ніхто не буде так, як ти, любити.
І навіть кошенятко Ксюха, твоя втіха,
Відчує й зрозуміє цеє лихо.
Та віримо, що ти у Небесах високих
Знайдеш життя безсмертне й вічний спокій.
Вклоняємось тобі доземно, сину,
За наш народ і нашу Батьківщину.
І віримо, що ти в оселях Бога
Зустрінеш мир і нашу Перемогу.
Ці слова вчителя Світлани Мосіюк, сказані в пам’ять про її учня — мужнього Захисника України Власюка Богдана Олександровича, — сьогодні відлунюють нестерпним болем у серці кожного з нас.
Пресслужба Славутського МВК.
