Під покровом державного прапора на малій Батьківщині Володимир знайшов свій останній спочинок. Його останній шлях був встелений квітами – символом вдячності й шани громади. Але біль і відчай залишаються з нами назавжди. Це непоправна втрата для громади, для друзів, та найбільше – для матері й сестри.
Війна у XXI столітті… Знову нещадні російські окупанти зазіхають на українські землі, намагаючись стерти з лиця землі все пов’язане з Україною: народ, культуру, традиції.... Та український народ, як і століттями у своїй історії, не скорився і знову виборює найзаповітніше право – жити вільним на своїй Богом даній землі. У цій жорстокій війні народилася нова українська нація – незламна, сильна, готова не лише захищати, але й творити. Творити власну культуру, писати свою історію й жити у світі, де кожен символ, зрозумілий для нас, - має справжнє значення й торкається серця.
Навчитися воювати – нескладно. Проте бути українським солдатом – означає мати дух воїна. Солдат без душі – лише кілер. Солдат із душею – це воїн, який боронить не лише свою землю, а й честь, гідність і свободу свого народу. Наші оборонці – дух наших предків, що повернувся з високих могил нашої тисячолітньої землі. Шляхетні воїни давнини переродилися у простих наших сусідів і друзів. Вони стали тими, хто ціною свого життя боронить Україну, кожного із нас. Та на жаль, вже одинадцятий рік наша країна втрачає своїх синів і дочок, які боронять рідну землю від російської агресії та її найманців. Серед них – наші земляки, які не замислюючись пішли боронити кордони України.
У цій кривавій і нещадній війні, що триває вже стільки років, кожен день є випробуванням для України та її народу. Ті, хто уцілів, отримують найціннішу нагороду – можливість жити далі, оберігати своїх рідних, продовжувати справу боротьби за свободу. Але для тих, хто поплатився найціннішим - життям, найвищою нагородою є наша пам’ять – щира, світла і вічна.
Вічна пам'ять Героям нашого часу. Вічна пам’ять Володимиру.
Ізяславська міська рада
