Про життя Хмельниччини після звільнення Суспільному розповів начальник відділу Державного архіву області Юрій Олійник.
Коли військові дії Другої Світової війни почалися на території сучасної Хмельниччини?
Через сім днів після початку війни, 29 червня, гітлерівці окупували село Білотин Ізяславського району, 3 липня захопили Берездів, 4 липня – Шепетівку, 8 липня – Проскурів, 11 липня – Кам’янець-Подільський, 17 липня – Летичів. Останні села області – Сахни та Погоріле Летичівського району були окуповані 18 липня 1941 року. 20 серпня з частини захоплених українських територій створюється рейхскомісаріат “Україна”.
В яких умовах, в яких стосунках з окупантами жили тоді люди?
До прикладу, директива датована травнем 1941 року в категоричній формі забороняла притягувати до судової відповідальності солдатів і офіцерів, які чинили злочини стосовно цивільного населення. Ще один документ містив детальні інструкції в галузі управління та пограбування економіки окупованої країни. Чиновникам окупаційного апарату ставилося завдання негайно використовувати окупаційні території з метою одержання з них якнайбільшої кількості продовольства, нафти, напівфабрикатів. Мешканка Хмельницького, що пережила окупацію, згадує:
"Найкращу вулицю Проскурова гітлерівці перетворили у розвалини. Будинки розбиті, вікна та двері вибиті”.
Уцілілі будинки та квартири забирала під помешкання німецька адміністрація, виганяючи на вулиці їх мешканців.
Особливо катастрофічною була ситуація з житлом у Кам’янці-Подільському, де житлові будинки у Старому місті окупантами розбиралися на будівельний матеріал, а у Новому місті створювався район для проживання німецької адміністрації та фольксдойче. Міське населення виселялося на окраїни міста в аварійні будинки.
Документ, адресований старості Дунаєвець, про здачу кожним господарем м'яса . Державний архів Хмельницької області
В нашій області нацистське командування створило 180 великих стаціонарних таборів.
Табори стали ідеальним місцем для проведення експериментів нацистськими лікарями. У “Гросс-лазареті” військовополонені стали піддослідним матеріалом, над яким проводили експерименти із “парахолерою” (так за свідченнями колишніх військовополонених називали спалахи хвороби німецькі лікарі). 60-80% заражених помирали.
Внаслідок голодування, поранень, важких антисанітарних умов життя, у таборах спостерігалася велика смертність військовополонених. У “Гросс-лазареті” помирало щоденно 300-400 людей. З 1941 по 1944 роки у створених на території області таборах від рук нацистів загинуло понад 255 тисяч військовополонених, у тому числі в Славутському таборі “Гросс-лазарет-301”–150 тисяч, Прокурівському – 65 тисяч, Шепетівському — 20 тисяч, у Кам’янець–Подільському – понад 6 тисяч, Старокостянтинівському – понад 3 тисячі.
На території тодішньої Кам’янець-Подільської області єврейські ґетто були створені у всіх районних центрах області та в ряді селищ: Білогір'ї, Дунаївцях, Ізяславі, Кам’янці-Подільському. У ґетто перебувала різна кількість в’язнів: Кам’янець-Подільському — від 1 до 2 тисяч людей, Орининському — 5 тисяч, Волочиському — до 1 тисячі. Всього на території області було вбито 115 тисяч євреїв.
Якою тут була культурна політика окупаційної влади?
На окупованій території Хмельниччини гітлерівці втілювали в життя програму винищення та пограбування культурної спадщини українців. Для захоплення культурних цінностей було створено розгалужений механізм. Так, при вступі німецьких військ у населені пункти музеї, картинні галереї, бібліотеки негайно закривалися, а їх майно передавалося під опіку окупаційної влади.
З 1438 бібліотек, що працювали до війни у Кам’янець-Подільській області, станом на жовтень 1945 року вцілілими залишилося лише 190 з книжковим фондом у 134 тисячі 200 примірників.
Були піддані нищівному пограбуванню за час окупації музейні установи області. Найцінніші експонати, колекції були вивезені за кордон. Так, з Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника забрали нумізматичні колекції, твори графіки та живопису.
А ще вивозили людей на роботи до Німеччини.
З 1942 року "гітлерівці" розпочали депортувати населення на роботи до Німеччини. За повідомленнями гебітскомісара Летичева, на підконтрольній йому території у 1942 році перебувало всього 14% населення віком від 23 до 25 років. За період окупації в Німеччину з області було вивезено понад 117 тисяч людей.
Розбита німецька техніка в районі вокзалу у Проскурові у 1944 році. Хмельницька міська централізована бібліотека
Як відбувалося звільнення області й повернення до мирного життя?
Вигнання "гітлерівських" загарбників розпочалося в січні 1944 року в ході Житомирсько-Бердичівської, продовжилося в ході Рівненсько-Луцької, завершилося під час проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальних операцій. Детальніше про звільнення Шепетівки ви можете прочитати у іншій нашій статті.
Необхідно було повертатися до мирної праці, відбудовувати знищені війною промислові підприємства та розорені села. За страшної руйнації необхідно було провести посівну кампанію. Це вдалося зробити.
Так, у Немировецькому колгоспі, завершивши достроково посівну, колгоспники вирішили допомогти своїм сусідам із села Берегелі. Виділили 20 коней зі збруєю та реманентом і вийшли працювати на поля. І таких прикладів було чимало. Активно включились у відбудову промислових підприємств жителі Кам’янця-Подільського, Проскурова та Шепетівки.
Наприкінці квітня вже запрацював Шепетівський чавуноливарний завод, на повну потужність почала працювати хлібопекарня та маслозавод. Вагоноремонтний пункт в Шепетівці дав понад план десятки відремонтованих вагонів.
Через місяць після звільнення від гітлерівців, відновив роботу зруйнований Дунаєвецький механічний завод та суконна фабрика, а Довжоцький вапнопальний завод налагодив виробництво вапна в обсязі майже довоєнного рівня.
