У середині XVIII століття Барбара Сангушко на мисі при впадінні річки Понори до річки Горині в межах Новозаславського замку виступила ініціаторкою побудови нового палацу за проектами її придворного архітектора Паоло Фонтана та королівського архітектора Якуба Фонтана, який вніс корективи до ескізу палацу.
Протягом 1754–1755 рр. були підготовлені будівельні матеріали, а саме, випалено цеглу, заготовлено камінь і дерево. Стіни палацу вимуровано до 1759 року, тоді ж встановлено крокви і покрито дах палацу черепицею.
До 1764 року здійснили тинькування стін, встановили частину дверей і вікон, у кімнатах вимостили підлогу кам’яною плиткою. У вестибюлі палацу збудували двомаршеві віялові сходи з оздобленою залізною балюстрадою. Купол парадного входу накрили металевим листом.
У 1770 році завершено всі будівельні роботи під наглядом підскарбія заславського Йозефа Марковського.
В одному з описів палацу вказано, що апартаменти Барбари Сангушко складалися зі спальні, гардеробної та кабінету, в яких розміщувалася порцеляна китайського та європейського походження. Стіни кімнат були кармазинового кольору. У таких же тонах було ліжко власниці палацу. Стіни в апартаментах прикрашались картинами на християнську тематику, зокрема ікони св. Вероніки та св. Павла.
У східному крилі палацу знаходилась одна з найбільших зал, посеред якої стояв стіл на 60 персон, а також дві великі люстри, що звисали над ним. Мистецьке оздоблення гіпсової ліпнини палацу та покоїв Барбари Сангушко, а також камінів виконав Ян Пуш.
Невеликі кімнати палацу використовувались як будуари, наприклад – кімната для гри в карти. В одній із великих зал розміщувалася бібліотека, в якій всі книги знаходились у шафах, закритих на ключ. Також у палаці розташовувався великий архів приватних родів Заславських, Острозьких, Тарновського та ін..
У 1774 році резиденцію передано на уряд управителя Яна Шульмінського. Того ж року здійснено перший детальний опис новозбудованого палацу та нерухомості, що знаходилася в Ізяславі.
В «Opisanie zamku y wszestkego zabudowania w Zaslawiy», що проведений 1774 року, подано опис старого замку, що знаходився над р. Горинь. У плані він був квадратний із трьома бастіонами, збудованими з каменю, а з двох сторін оточений був високими валами та мурованими фосами. Перший бастіон названо «Економія». Другий бастіон названо «Комісарія». Третій бастіон названо «Циркуль», тоді як четвертий на час опису був відсутній, а на його території зведено каплицю.
Наступним об’єктом в описі є садиба Сангушків, яку названо «Палац новий». Він мав чотири муровані наріжники та галереї у два поверхи. З опису відомо, що в палаці існувало 11 коминів. Вхід до палацу купольної форми покривався зеленою бляхою.
Парадні двері виготовлені з дуба на подвійних завісах з французьким замком. З двох сторін розташовувалися широкі сходи, які вели з нижнього поверху на верхній. Наріжники палацу були хрестовидної форми. Підлогу викладено каменем. Вікна на поверхах були німецького походження. На нижньому і верхньому поверхах на кутах кімнат розміщувалися печі, оздоблені кахлями німецького виробництва жовтого та білого кольорів.
Після смерті князя Карла Сангушка вже ніхто з власників постійно не мешкав у палаці. Його зали використовували для концертів і театральних вистав. Інвентар 1857 року фіксував добрий стан палацу та всіх його приміщень. У 1860-х – 1870-х рр. до палацу добудовано другий ярус східних і західних ризалітів, у яких влаштовано аркові віконні прорізи, по кутах оздоблено пілястрами, увінчаних трикутними фронтонами і покрито двосхилим дахом.
На літографіях з рисунків Наполеона Орди, виконаних у 1872 році, палацовий комплекс зображено з декількох сторін, а саме з північно-західної, південно-східної та східної. На літографіях зображено старий замок Заславських та новозбудований палац Сангушків, оточені залишками мурованих бастіонів, а між собою поєднані склепінчастими кам’яними опорами-аркадами. На літографіях досліджуваний об’єкт зображений двоповерховим, із куполом над вестибюлем та з оздобленими колонами. Дах на палаці з заломом та люкарнами.
Після придушення січневого повстання, на початку 1870–х років перший і останній ординат Заславський князь Роман Даміан Сангушко був змушений продати свою резиденцію російській владі, яка використала палацовий комплекс для розміщення гарнізону російських військових. У цей час, ймовірно, здійснено засипку бастіонів і ровів, що оточували замок.
Наприкінці ХІХ ст. був розроблений проект реконструкції і самого палацу князів Сангушків під казарму, в якій мали розміститися помешкання, їдальня, бібліотека та інші складові для офіцерів російського війська.
На проектованому плані зображено нижній і верхній поверхи палацу. Коридор нижнього поверху розділяв його поверх на південну і північну частину. На нижньому поверсі в південно-східному і південно-західному куті наріжників зображено влаштування ретирадних місць. Наріжники верхнього поверху, що примикали до аркад, також були реконструйовані.
На фотографіях 70-тих рр. ХІХ ст. показано південний фасад палацу. Центральний ризаліт завершувався мезоніном з трикутним фронтоном і рельєфним зображенням у тимпані. Бічні ризаліти завершувались півциркульними фронтонами.
В описі 1913 р. Георгія Лукомського на палаці на серцевій частині не було баневого покриття і півкруглих фронтонів на його бічних крилах. Відсутня була мансардна крівля. Зберігали свою первісність лише сходи з поруччям, а меблі, картин французької та фламандської шкіл були відсутні.
Під час Першої світової війни палац не постраждав. Російські військові використовували його приміщення під військові потреби. Там розміщувалися гауптвахта, карцери і цойгауз, у східному одноповерховому поверсі були помешкання офіцерів. У пивницях – навчальна кімната артилерійської школи. Перший поверх був пристосований під майстерні, а на другому також розміщувалося офіцерське житло. На дитинці викопали криницю. Також за часів Першої світової війни у будівлі палацу дислокувався штаб корпусу Січових Стрільців Армії Української Народної Республіки під командуванням Євгена Коновальця. Станом на 1917 рік палац був в доброму стані.
У 1919 році палац захоплений і знищений «червоними козаками» під командуванням Віталія Примакова. З 1920-х років замок використовувався червоноармійцями.
У 1944 році внаслідок артобстрілу Червоною армією і спричиненої ним пожежі палац суттєво пошкоджений. Після Другої світової війни будівля палацу Сангушків не використовувалася. Крокви та дерев’яні перекриття знищені за допомогою важкої військової техніки й використані для опалення. Палац Заславських після незначного ремонту і направлення дахів призначено під гуртожиток і військові склади 88 полку радянської армії.
На початку 1980-х рр. радянській військовики остаточно припинили використання комплексу. У той самий час спеціалісти інституту «Укрпроектреставрації» під керівництвом головного інженера інституту Шевченко О.Ю. та гол. архітектора Осадчого Е.І. здійснили комплексне обстеження пам’яток м. Ізяслава. У 1985 році ними було виготовлено комплексний план реконструкції та прилаштування пам’яток міста Ізяслава, серед яких був палац Сангушків.
25 липня 2006 року під час свого візиту до України руїни палацу відвідали прямий нащадок князів Сангушків Павло Сангушко з матір’ю Клавдією Сангушковою.
На початку 2000-тих років виробнича фірма ТОВ «Ескарп» здійснила натурні обміри та підготовила першочергові протиаварійні роботи зі збереження комплексу. Зокрема, здійснено розчистку території та проведенні комплексні натурні дослідження фрагментів палацу.
Тоді ж розпочалися науково-дослідні роботи. 14 грудня 2021 року Europa Nostra та Інститут Європейського інвестиційного банку включили палац до переліку 12 об’єктів культурної спадщини Європи, яким загрожує зникнення. Наразі «будівлі палацу князів Санґушків у поєднанні з палацом князів Заславських, Новозаславського замку і комплексу монастиря ордену отців Лазаритів є втіленням чіткої композиційної ідеї, яскравим зразком волинського містобудування епохи бароко».
За матеріалами дослідження мол. наук. співробітник НІАЗ «Кам’янець» Нагнибіди Р.В.
