Андрій Шиманюк народився 13 грудня 1995 року в родині шепетівчан, мав старшу сестричку Оксану. Андрій ріс активним хлопчиком, навчався у місцевій загальноосвітній школі №4, відвідував багато шкільних гуртків, дуже любив баскетбол, а також відвідував музичну школу, мріяв опанувати гру на гітарі.
Творчий та непосидючий, він мав багато друзів та завжди шукав щось нове, був надзвичайно добрим і завжди приходив на допомогу. Андрій був сміливим, міг захистити своїх рідних, близьких людей та друзів. Він завжди підтримував будь-які цікаві ідеї, навіть, на перший погляд, божевільні. З ним ніколи не було сумно, завжди було цікаво, він був душею великої дружньої компанії.
Після закінчення школи юнак вирушив здобувати освіту до Хмельницького. Отримавши професію, вирішив залишитись у обласному центрі, тривалий час працював кухарем у ресторані. Він любив готувати, особливо м’ясо та соуси до нього.
Згодом Андрій одружився та, щоб забезпечити родину, вирушив на роботу за кордон. В молодій родині народилась донечка Софійка. Рідні згадують:
«Він дуже змінився після народження донечки, став турботливим татом. Він обожнював дітей, хотів їм дати все найкраще, тому багато працював та мріяв про власний будинок та автомобіль».
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій повертається до України. Справжній патріот своєї Батьківщини, він не зміг спокійно сидіти вдома. У березні 2023 року, не вагаючись, пішов до військкомату, записався добровольцем та мужньо став на захист Батьківщини в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Боронив країну на найгарячіших напрямках фронту: Херсонщина, Донеччина, Лиман та Куп’янськ. Він постійно тримав зв’язок з рідними, розповідав, що фізично не важко, важко було морально, адже брав участь в евакуаційних виїздах. Під час коротких хвилин відпочинку між завданнями він робив те, що любив — готував, пригощав побратимів намагаючись хоч на мить відволікти їх від військових буднів смачною домашньою стравою.
За час служби приїздив додому двічі, вперше, коли в нього народився син – Матвійко і вдруге, коли той занедужав. Намагався якомога більше часу провести з близькими, батьками та родичами. Але щоразу він дуже переживав за побратимів та поспішав повернутись, казав, що не може їх залишити.
Під час останнього евакуаційного виїзду, рятуючи життя пораненого солдата, Андрій отримав поранення сам. Побратими намагались його винести та ворожа міна, розірвавшись поряд, забрала молоде життя… Це сталось ще 15 січня 2024 року.
Ще довго побратими робили спроби вивезти Андрія з поля бою, та підступний ворог не давав. Командир пообіцяв родині, що для нього це – справа честі, і врешті тіло Героя вдалося забрати.
Близькі згадують Андрія завжди веселим, усміхненим та життєрадісним, людину з великою доброю душею і серцем. Він палко любив життя та людей, будував плани на майбутнє та мріяв, але не судилося…
Шепетівська громада висловлює щирі, сердечні співчуття, розділяє сум та скорботу з родиною загиблого.
Герої не вмирають!
Шепетівська міська рада
