Андрій працює на посаді дізнавача в Шепетівському райуправлінні поліції. Каже, з дитинства знав, що буде поліцейським чи військовим. Зрештою, після школи вступив до Національної академії внутрішніх справ, яку закінчив у 2019 році та повернувся служити на рідну Хмельниччину.
Поліцейський згадує ранок 24 лютого 2022 року — день повномасштабного вторгнення:
Близько 5-ї зібрались у відділку по тривозі. Пам’ятаю, що відчував тоді: не відчай, не страх, а справжню лють! Зрозумів, що відсьогодні моє життя зміниться докорінно. Сказав собі: або йду захищати Україну, або я – то не я. Поряд було чимало однодумців.
У січні 2023-го Андрій вступив до лав штурмового полку «Сафарі» ОШБ «Лють» Нацполіції, з бійцями якої пліч-о-пліч пройшов понад два роки важких боїв за незалежність.
Особисто для мене найважче було минулого року, коли тримали оборону в Торецьку. Це було справжнє випробування на силу, міцність, мужність та честь. Боявся лише одного – не підвести побратимів, — говорить 27-річний поліцейський. — Тоді відчув найбільшу гордість, але й найбільший біль, адже втратив у боях двох побратимів.
У найскладніші моменти морально тримала підтримка сім’ї — дружини Алли та 3-річної доньки Арінки. І віра в Україну та її людей. Не дарма ж бійцю дали позивний «Патріот».
Поліція Хмельницької області
