Версія для друку
Розділ Інше

Рух опору в Шепетівці та регіоні

Автор Дмитро Пісарцов 24 вересня 2014, 00:13
День партизанської слави України щорічно відзначається 22 вересня та покликаний висловити повагу до всіх захисників Батьківщини, які в роки Радянсько-Німецької війни боролися за свободу і мир в глибокому тилу. Захист своєї Батьківщини є однією із незаперечних норм суспільства, яка формується у процесі його розвитку. Саме задля захисту себе і своїх рідних від німецього ворога у роки війни гуртувалися шепетівчани. Перші не організовані підпільні групи на території міста виникли в кінці 1941 року.
Ставлення місцевого населення до “нового порядку”, особливо на початку окупації, було неоднаковим. Воно пройшло певну еволюцію в залежності від політики, яку проводила нова окупаційна влада, і різнилося від соціальної, територіальної, релігійної приналежності громадян. Одна частина населення сприйняла нацистські війська з певними надіями, друга частина – вороже, а переважна більшість ставилася до окупантів на початку війни індиферентно, з пасивним вичікуванням.У місті, яке було важливим центром комунікацій ворога, а також скупченням великих гарнізонів німецьких військ, радянське підпілля (неорганізовані групи) виникло уже в серпні 1941 року, але особливо інтенсивно почало проявлятись у кінці першого року окупації.

Військовий лікар Ф. М. Михайлов, прибувши в окуповану Славуту в жовтні 1941 року і працюючи головним лікарем Славутської лікарні, став активно створювати антинацистське підпілля спочатку з медичного персоналу лікарні, пізнішевін  почав налагоджувати зв’язки з іншими підпільними групами.

Через колишніх військових лікарів Яворського (головний лікар Шепетівського гебіткомісаріату) і Макарова (окружний санітарний лікар) Михайлов почав створювати підпільні групи в місті Шепетівці. Ця робота полегшувалася тим, що в населеному пункті вже з вересня 1941 року існувала підпільна група, яку очолював А. О. Горбатюк.

Після страти Ф. М. Михайлова, загальне керівництво підпіллям в Славуті, Шепетівці і в прилеглих районах здійснювалося керівництвом Славутського партизанського з’єднання, яке створене 14 червня 1942 року.

Для Шепетівського підпілля 1941 – 1942 був організаційним періодом.

Окрім організаційних заходів, члени підпілля займалися розповсюдженням листівок, налагодженням нових зв’язків. Починаючи з 1942 року, німецька агентура розпочала шукати підпільників, декілька чоловік арештувала. Особливо, репресії розпочалися у 1943 році, багато підпільників арештували, частину повісили або розстріляли.

З початку 1942 до 1943 року на території міста діяла ”Молодіжна група”.

До найактивніших підпільних груп належала група, очолювана Яворським та Яковлєвим. Це група, яка складалася з медичних працівників, у тому числі лікарів військовополонених, що були в шепетівському таборі. Дана група допомагала організовувати втечі радянським військовим з табору, забезпечуючи їх документами.

У січні 1942 року виникла підпільна група у міській друкарні . Її керівником став М. Ю. Гончаров, який організував навколо себе декілька робітників друкарні. Поліграфісти постачали підпільникам різні службові бланки, а згодом налагодили друкування листівок.

Партизани здійснювали диверсії на залізниці – головній артерії, що зв’язувала німецьку групу армії "Південь" з Німеччиною.

У 1943–1944 роках навколишні ліси перетворилися у партизанські зони з'єднання. Поблизу міста діяв великий партизанський загін ім. Устима Кармелюка. Під керівництвом колишнього військовополоненого офіцера І. О. Музальова загін, маючи спочатку до п'ятсот, а згодом понад тисячу бійців, успішно здійснив десятки бойових операцій. Партизани зненацька нападали на розташування німецьких частин, руйнували комунікації, знищували військові склади, підривали залізничні колії, що ускладнювало рух військових транспортів.

Партизанський опір нацизму на українській території в першу чергу став свідченням волелюбності та багатовікового досвіду українського народу давати відсіч окупантам.

Організація партизанського руху була пов’язана з величезними труднощами та людськими жертвами, обумовленими стратегічною помилкою воєнно-політичного керівництва СРСР із ліквідації системи підготовки фахівців ведення боротьби в умовах підпілля.

Пам’ять про особистий подвиг кожного українського воїна, який брав участь у боротьбі з нацизмом, є вагомою складовою історичної пам’яті, що формує українську політичну націю та консолідує суспільство у єдину Соборну державу.
Коментувати...
Увійти за допомогою ( Зареєструватися? )
або опублікувати як гість
Завантаження коментаря... Коментар буде оновлено через 00:00.
  • Цей коментар не опублікований.
    · 08:33 25/09/2014
    Многоуважаемый dima84sh! Поднять народы СССР на отпор фашистам никакие идеологические штампы не смогли бы. И война называется Отечественной, ибо все народы советского Отечества поднялись на борьбу с врагом. В партизанских отрядах сражались около миллиона человек. Заметьте, добровольно. И побеждали. Теперь про Одуху. Спасибо за ссылку. Познавательно. Еще один образчик фальсификации истории. С мертвыми сражаться, вернее обгаживать их, легко. А кто такие «патриоты из ОУН-УПА», прочитайте у нашего земляка, гражданина Канады Виктора Полищука. Я, полагаю, нельзя его обвинить в симпатиях ко всему советскому. И ехать никуда не нужно. Просто наберите в поисковике В.Полищук « Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)». Приятного прочтения.
  • Цей коментар не опублікований.
    · 19:39 24/09/2014
    Теза перша. Війна, була Радянсько-Німецька, а не ВВв, українців використовували дві тоталітарні ідеології. Для українців ця війна розпочалася ще в березні 1939 року в Закарпатській Україні, а не 22 червня 1941 року. Назва ВВв це ідеологічний штам радянської пропаганди, який змавпували з війни 1812 року.
    Теза друга. Стосовно Антона Одухи. НКВСник, якого закинули в тил, справився з своїм завданням, грабуючи населення поблизу Славути, і вбиваючи українських патріотів біля села Стригани стриляючи безбройним юнакам в живіт. http://www.slavuta.km.ua/index.php3?context=info&lang=U&id_s=171&m[5]=1
    А ще якщо вам цікаво, поїдьте в Львів в бібліотеку імені Стефаника, де вам розкажуть, як бравий директор Одуха палив підрамниками з картин грубу. Можливо ностальгія мучила за молодими роками проведеними в лісі:)
  • Цей коментар не опублікований.
    · 10:25 24/09/2014
    Господин Д.Писарцов! Война 1941 – 1945г.г. была не "Радянсько-Німецька", а Великая Отечественная война советского народа с немецко-фашистскими окупантами. Читаю:"особистий подвиг кожного українського воїна". А что, воины русские,еврейские, грузинские и других народов не сражались за шепетовский край, за всю Украину, за СССР? Лица, фамилии которых указаны в статье действительно герои. А почему автор скромно забыл имена Героев Советского Союза Вали Котика, Антона Одухи. Почему не сказано, что Ф. Михайлов и И. Музалев тоже являются Героями Советского Союза. Или Герои Советского Союза сегодня не вписываются в формат современной украинской идеологии? Каждый советский подпольщик или партизан, действовавший на территории Украины, защищал свою Родину - СССР, а не "єдину Соборну державу". И не нужно подменять понятия. А за "незалежну" в годы Великой Отечественной войны воевали бандеровцы, эссесовцы из украинской дивизии "Галичина", диверсанты из абвербатальонов « Нахтигаль» и "Роланд", а также националисты из УПА. И воевали они не с фашистами, а с Красной Армией, где сражались несколько миллионов украинцев. Уничтожали они евреев, украинцев, поляков, но только не немецких фашистов. И Хатынь в Белоруссии сжигали украинские борцы за независимость полицаи из 118 шуцманшафт батальона. Но почему -то в современной Украине об этом забыли. А народ, забывающий свою историю, обречен на ее повторение.