До повномасштабного вторгнення Володимир був у резерві 1-ї групи. Тож коли розпочалася війна, одразу добровільно пішов у військкомат.
«До цього я служив у прикордонній службі, тож уже розумів, до чого йде діло… Потрапив у місцеву ТРО - 88-й батальйон 106-ї окремої бригади. Перші місяці були на місці, а в серпні у нас був перший виїзд на Донбас», – пригадує Володимир.
Воїн-лісівник був командиром відділення. Відповідав не лише за себе, а й за групу бійців. Коли розпочався Харківський контрнаступ, їхній підрозділ направили ближче до Ізюму. Потім був Бахмут.
«Коли сказали, що нас перекидають туди – ми розуміли, що це найстрашніше місце, куди можна було на той момент потрапити. Там один ти нічого не вартий, життя залежить від командної роботи. Нам вдалося її налагодити, і це було для мене, як для командира, надзвичайно важливо».
Підрозділ Володимира пройшов увесь фронт – зі сходу до півдня. У боротьбі за українські міста та села захисник втратив не одного товариша. Про це Володимир воліє не згадувати.
Весною 2024-го його бригада опинилася у Великій Новосілці на Донеччині. Саме там, під час боїв, Володимир дізнався про страшну звістку – на війні загинув його старший брат Дмитро, також воїн-лісівник із Шепетівщини.
«Брат теж був добровольцем, у перші дні війни поповнив лави ЗСУ. Але служили ми окремо. Оскільки він міг їздити на вантажному транспорті, то потрапив в автороту 10-ї гірсько-штурмової бригади. Під час одного із завдань поблизу Бахмута його не стало…», – із сумом пригадує Володимир.
Після втрати брата Володимир демобілізувався. Повернувся у Понінківське лісництво, де за ним зберігалося робоче місце - посада лісника. Керівництво ж довірило йому нову роботу - помічника лісничого.
«Ця робота була мені знайома, адже після навчання в технікумі мене направили до Одеської області. Там, у Ананьївському лісгоспі, я пропрацював 14 років на аналогічній посаді».
Нещодавно, після реорганізації, Володимиру знову запропонували підвищення. Уже місяць лісівник працює інженером-таксатором у ланці по відводах філії «Подільський лісовий офіс». Роботи чимало, каже він, але найважливіше – правильно організувати весь процес.
«Ця посада мені до душі, бо ми постійно у лісі. Тут тиша і спокій, зовсім немає метушні, великої кількості людей. Якраз те, що мені зараз треба для релаксу, щоб трішки перезавантажитись».
Як демобілізований працівник, Володимир отримує 20% надбавки до зарплати, щорічну премію, додаткову відпустку – таку підтримку ДП «Ліси України» надає всім, хто повернувся з війни.
Життя після війни ніколи не буває таким, як раніше. Але Володимир знайшов свій шлях – повернувся до справи, яку любить, і до колективу, який його підтримував і чекав. Попри біль втрат, він продовжує жити, працювати і робити свій внесок у відновлення країни.
Подільський лісовий офіс
