Так Богданчик вперше потрапив в Охматдит. Медики одразу звернули увагу на характерну «зеленкувату» жовтизну та ахолічний (білий) кал — класичні ознаки біліарної атрезії, тобто відсутності жовчевивідних шляхів.
У відділенні ургентної хірургії дитину терміново прооперували. Операція Касаї направлена на можливість дати час на зростання дитини, набір ваги та підготовку до трансплантації. І хоча оптимально робити її до 60 днів, лікарі все ж наважилися втрутитися, коли хлопчику було вже майже чотири місяці.
«У дитини була подвійна складна патологія — і печінкова, і серцева. Ми довго радилися з лікарями кардіоцентру, з чого починати, тому що ризик був великий у кожному випадку. Зрештою вирішили: спершу трансплантація печінки, а вже потім — кардіохірургія», — розповідає лікар-трансплантолог Олег Годік.
Перший рік життя хлопчик фактично провів в інфекційно-боксованому відділенні для дітей молодшого віку.
Тут медична команда займалася харчуванням, стабілізацією його стану, зменшенням інтоксикації. Маленькими кроками він ішов до трансплантації, яку чекали майже три роки.
«Богданчик фактично ріс у нашому відділенні. Це були постійні госпіталізації. Ми робили все, щоб він міг дійти до цього етапу в максимально стабільному стані», — розповідає лікарка-педіатр Юлія Ткаченко.
Упродовж останнього року ситуація ускладнилася: в дитини почалися шлунково-кишкові кровотечі, які з кожним разом ставали дедалі серйознішими. Критичною виявилася кровотеча на тлі грипу — хлопчик впав у кому, але його вдалося врятувати. Після цього тривала підготовка до трансплантації. Донором став тато хлопчика Олександр.
Спочатку він дуже хвилювався, але перед операцією зібрався з духом і сказав:
“Це для моєї дитини — я впораюся”.
Завдяки мультидисциплінарній командній роботі анестезіологів, генетиків, гепатологів, педіатрів, хірургів, медичних сестер та інших спеціалістів хлопчика змогли підготувати до трансплантації й провести успішну операцію, яка тривала понад 13 годин.
Пройшов лише місяць, а зміни вже відчутні.
«До трансплантації він майже ні на що не реагував. А тепер їсть печиво, грається іграшками, бігає, легше сприймає нових людей. Ми бачимо прогрес, і це найголовніше», — каже мама Марія.
Богданчик вже повернувся додому. Попереду в нього тривалий період реабілітації, спостереження й операція на серці. Але головне — шанс на життя він уже отримав.
Дякуємо команді Охматдиту за відданість, професіоналізм і тепло, яке рятує життя.
Бажаємо Богданчику сил і швидкого відновлення. А його родині — любові й віри.
