Нічого особистого, але коли людина з дивану кидає мені звинувачення в упередженості, то це викликає лише усмішку.
Можливо ти був на місці події? Спілкувався зі сторонами конфлікту? Ні, ти вчергове закинув гівенця на вентилятор, добре що хоч відразу зізнався, що то особисте. Хоча їй богу не знаю чим то я тебе таки сильно обідив.
не просто більшість, а абсолютно всі журналісти в Україні (підкреслюю - журналісти, а не активісти) або мають потрібний диплом, або проходять навчання (практику) за потрібним фахом.
Угу, скажи це Мустафі Найєму, Андрію Куликову чи покійному Георгію Гонгадзе. А взагалі не хотів тебе розчаровувати, але ось почитай
Дейвід Ґонтлетт, викладач медіа і комунікацій Вестмінстерського університету (2011 рік):
«В університеті журналістську освіту зазвичай пов’язують із прагненням отримати роботу в медіагалузі. Це не завжди слушно, особливо зважаючи на те, що роботодавці часто охочіше наймають істориків, літературознавців чи фізиків – людей, які «на чомусь знаються» - аніж випускників журфаків.»
Євген Федченко, колишній журналіст-міжнародник і ведучий телеканалу СТБ, а нині Керівник Могилянської школи журналістики (2010 рік):
«Рівень журналістської освіти в Україні є цілком співвідносний із рівнем освіти взагалі. У багатьох університетах є викладачі, які хочуть і можуть викладати журналістику по-іншому. І є дуже великий попит на викладання журналістики по-іншому. Але з року в рік ніяких холістичних змін не відбувається, і журналістська освіта характеризується інертністю, повним відривом від реального медіавиробництва, часом – неприкритим заробітчанством на тих, хто хоче отримати професію журналіста.
Сергій КВІТ, директор Могилянської школи журналістики, президент Центру медіа реформ (2004 рік), нині президент НаУКМА:
«Чи можуть редакції українських засобів масової інформації обійтися без спеціальної журналістської освіти, яку пропонують наші навчальні заклади? Відповімо не вагаючись: так. Вітчизняна журналістська освіта і мас-медіа функціонують до певної міри в паралельних площинах, самодостатньо і незалежно одні від одних. Такий стан справ є ненормальним, і як довго він триватиме, залежить від професіоналізму обох сторін».
Алексей Ходорыч, спецкорреспондент, руководитель группы журнала «Коммерсантъ-ДЕНЬГИ» (2011):
«Как человек, закончивший журфак Ростовского университета и работавший журналистом с самой юности, я всегда любил в пух и прах разбивать сам принцип обучения журналистике. Что РГУ, что МГУ — без разницы, всё это полная профанация.
Самая большая профанация — теория журналистики. Не наука вовсе, так как никаких действительно научных наработок там нет. Просто имитация. Профанация поменьше — история журналистики, пара фактов про Гиляровского, Новикова и Аграновский молодец плюс кое-что ещё. Никакой имитации, но история скудненькая и как ответ на вопрос «С какой пользой ты провёл эти пять лет?» никак не подходит. Я точно даже не помню, чему там меня учили, помню лишь вопрос, который всегда у меня сидел, — зачем это всё? Где реальные полезные знания? Было лишь два полезных предмета — русская и зарубежная литература. Но всё остальное — пустота. Медиков учат резать, физиков — взрывать атом, математиков — разгадывать Ферма, даже филологи и те углублённее время жизни в университете проводят, но в журфаке пользы нет никакой».
Наталія Петрова, медіа-юрист (Оксфордський університет, Великобританія, програма стажування «Медіаправо і медіаполітика»; Школа підготовки кадрів для медіа FOJO, Швеція) (2010):
Журналістика – одна з тих професій, де не потрібен диплом, виходячи з базового принципу свободи вираження погляду. Будь-хто, в кого слово гарно лягає на папір і хто має що сказати, може бути журналістом. І саме тому існує міжнародний стандарт - держави не повинні встановлювати будь-які кваліфікаційні вимоги журналіста, бо це означатиме, що є перешкода в реалізації цього права вираження свободи слова. Кваліфікаційні критерії журналіста в західному розумінні не вимагають освіти. Людина може бути столяром і одночасно блискучим журналістом. У нас вважається, що журналісти, які працюють у редакції, обов´язково повинні мати вищу освіту. У цьому полягає найбільша різниця – світоглядна.
Ольга Червакова, парламентський кореспондент СТБ:
«Я взагалі не бачу користі в освіті журналіста. Журналістика – це володіння базами даних і технологією. Коли до нас приходять діти з перших курсів і починають писати телесюжети за шаблонами «творів» на філологічному факультеті, хочеться, як кажуть наші редактори, «обнять і плакать». Журналіст має володіти реальними знаннями в реальній професії, бути експертом у якійсь галузі. Це не обов´язково має бути політологія. Якщо журналіст висвітлюватиме тему культури, адекватним кроком було б закінчити істфак, або опанувати фах кінокритика. Якщо людина хоче писати про макроекономіку – їй саме місце в Наргоспі. Нині ситуація така: журналісти без досвіду і спеціальних фахових знань не можуть критично сприймати інформацію на брифінгах. І несвідомо допускають, щоб ними маніпулювали. В тому, що новини виходять прісними й інфантильними, винна не в останню чергу й журналістська освіта».
прослухайте на цю тему того ж Соловьова
Це як сильно мені треба бахнутись в сосну шоб дослухатись порад кремлівського пропагандиста. :lol: