Чи ми брудні від народження? Чи ми брудними стали. Чи можемо ми когось запросити у гості і не соромитися місця де ми живемо? Чи можемо ми дітям нашим говорити «Будьте, як ми. Беріть від нас краще і йдіть далі» ?

Сільська ідилія. Вечір, сутінки. Край села. Луки, ліс, річка… Та у повітрі дим. Палять картоплиння в перемішку з пластиком. Де спокій? Де мрії, роздуми…

Чи неділя, ранок. Хочеться побути на березі річки. А там сліди безконечних пікніків: пляшки з-під горілки, пива, пляшки пластикові та скляні, розбиті та цілі, і ще якийсь мотлох, що тхне... Де ті місця де народжуються вірші? Де ті місця де освідчуються в коханні?