Версія для друку
Розділ Суспільство

Історія заселення одного будинку

Автор Лілія Линник 31 березня 2021, 15:38
Історія заселення одного будинку Фото Музею Пропаганди

Працюючи з усною історією ми натрапили на цікавий спогад, який розповідає історію одного будинку в нашому місті. Цей спогад далекий від політики, але у ньому простежуються звичні для тих часів речі і методи тогочасної системи... А також в ньому і про людяність, якій завжди було місце, незважаючи ні на які обставини…

Спогади Підлипного Миколи Михайловича 1949 р.н. про заселення житлового будинку в м.Шепетівка вул. Героїв Небесноі Сотні (Карла Маркса) 35. Спогади записано та подано мовою оригіналу:

«…В 1968 році я ішов в армію, і коли проїжджав по вулиці Карла Маркса, то бачив велике будівництво. Ще подививсь і думаю: «о, який буде великий дом, от би там жити». Там тоді було вибудовано два поверхи і будівництво було «заморожене».

В 1970 році я повернувся з армії і влаштувався на роботу в ПМК 220 водієм. І десь в цей час будівництво було «розморожене» та продовжене, а в 1974 році будинок був майже побудований. На будівництві працювали тоді всі працівники ПМК, виходили і в неробочий час, щоб швидше закінчити, бо всі знали, що це квартири для себе, для своїх працівників, тому хотіли чим скоріше заселитися. Потім були збори профкому, на яких розподілили квартири між працівниками. І кожен уже знав, де його квартира. Вечорами ходили туди і могли щось доробити – додавали батареї, утеплювали підлогу.

І ось, напередодні заселення стало відомо, шо горсовєт на цей будинок «положив глаз» і хочуть забрати основну частину квартир. Секретар парторганізаціі Галя Ремінська тихенько розказала про це мені, бо я там завжди був біля контори, возив начальника ПМК Саюка Олександра Павловича. Більшість людей, які працювали в ПМК, жили в гуртожитку біля м’ясокомбінату. То вона сказала: «завтра будинок забирають, опломбовують і тоді будуть самі ділити. Завтра квартир не буде. Тому треба заселитись сьогодні, але щоб ніхто не бачив, то вночі». Але вона сказала це мені по секрету, тихенько. Каже, що швидко всім кажи і заселяйтесь.

І вночі, десь в середині серпня 1974 року всі почали заселятись. Пішки з гуртожитку переносились речі. В мішках, в якихось торбах, несли хто шо міг. Світла в будинку не було, кругом горіли свічки. Меблі несли якісь невеликі, бо ж автобуси не ходили, а машини в кого там були? В мене був УАЗ (диспетчерський – бо в ньому була рація), то я ним возив наші речі ну і сусіди запихали, що влазило. Цілу ніч возили. Якісь постелі, стула, швейні машинки, все, шо могли донести і довезти. Були такі квартири, в яких ще не була до кінця доложена підлога, але все одно люди заселялись.

Десь в дві години ночі приїхав начальник ПМК Сасюк Олександр Павлович, подививсь, та й каже: «ну заселились, то й заселились».

А на ранок в двір приїхала міліція, прийшли горісполкомовці і почали: «Ми ж хотіли вам урочисто вручити ордери, а ви так негарно заселились. Виселяйтесь і ми вас урочисто заселимо, вручимо ордера. А ми ні в яку, нехай буде не урочисто, давайте ордери. Довго спорили, вговорювали нас, але ніхто не виселився. Потім всіх окремо визивали в горісполком, казали, що ви незаконно поселились, без ордерів, виселимо.

Було дві сім’ї комуністів, то їм приказали –« покажіть всім приклад». То вони виселились, квартир так і не отримали. Один Курдюков Віктор Вікторович розщитався потім з роботи, пішов в друге ПМК і вже там отримав квартиру в «лепсовському» домі, а другий - Костюк робив в конторі, то так і остався без квартири, так йому і не дали. А їхні квартири дали железнодорожнікам. Пізніше вже, всі працівники по одному ходили в горісполком та й кожному просто давали ордер, розписався і пішов.

За Галю Реміську, що це вона розказала, ніхто не признався. Але весь час люди згадували та дуже дякували їй та її добрим і вчасним словам. Тому, що завдяки Галі отримали заслужене житло.

А Саюка визивав 1 секретар Машевський, сказав, що той, як комуніст, повинен здати свій партквиток і виселитись зі свого будинку, тому, що він збудував собі великий двохповерховий будинок біля лікарні і там зроблять дитячий садочок.

Але виявилось, що будинок був збудований на дві сім’ї, документи були всі в порядку, а партквитка в нього не було, так як він був не комуніст. Отож, будинка не забрали і так воно все затихло. Саюк продовжував працювати. Пізніше, через декілька років, він створив бригаду будівельників і працював на невеличких будівництвах».

Спогади записала завідувачка краєзнавчим відділом Лілія Линник