Історія повторюється двічі. Один раз у вигляді трагедії, другий - фарсу. Саме трагедією трудящих і пенсіонерів можна назвати аферу із заощадженнями в Ощадбанку, які вкрала Москва.
Минуло небагато часу, і історія повторилася. На цей раз з банком «Україна». Його банкрутство - закономірний результат буржуазних реформ. Найбільший аграрний банк країни «вбивали» сміливо і нахабно, як і личить злодіям зі стажем. За підтримки https://www.ideabank.ua/ ми спробували розібратись, що ж тоді сталось.
І якщо трудові внески радянського народу були вкрадені за заздалегідь продуманою схемою - через «приватизацію» промоб'єктів, то «Україна» стала жертвою нестримної жадоби в пух і прах злодійкуватих «демократів».
Такий прудкості, з якою обробили «Україна» рідні «реформатори», не очікували навіть панове з МВФ, які і затіяли розвал банку, припускаючи отримати з цього чималу користь.
Банк «Україна» був найбільшим аграрно-промисловим банком країни, через який можна було провести будь-яку велику державну програму кредитування села; банком з найбільш розгалуженою мережею філій по всій країні.
Масштаби «Україна» дозволяли підтримувати державне регулювання агросектору країни, проти чого виступає Захід. Саме з цієї причини в меморандумі МВФ в 1999 р з'явився пункт: банк «Україна» - реструктуризувати, тобто роздрібнити. Це означало створення замість одного системного банку безлічі дрібніших банків. Але це - лише засіб для досягнення головної мети МВФ - остаточне закабалення сільського господарства України. І не випадково при слуханні звіту Тимчасової слідчої комісії з питання банкрутства «України» в залі Верховної Ради був присутній посол США К.Паскуаль.
Але заморські «господарі» прорахувалися. Вони не розраховували, що місцева буржуазія вміє так красти.
16 липня 2001 року було відкликано ліцензію банку «Україна» на операції і розпочато процедуру ліквідації. Причини називалися різні: поганий менеджмент, згубний вплив державного кредитування і навіть російська фінансова криза 1998 року.
Банк «Україна» був створений в 1991 р. на базі республіканської дирекції Агропромбанку СРСР. За своїми основними показниками «Україна» постійно трималася на других позиціях в рейтингах після «Промінвестбанку». Але за кількістю обслуговуваних бюджетних організацій цей банк був безперечним лідером. Інше питання, що кредитування це здійснювалося або на прохання, або під гарантії Кабміну. Кредити такими позичальниками поверталися вкрай рідко, а Кабмін ще рідше згадував про якісь гарантії.
З моменту створення банку до його ліквідації «біля керма» побувало 5 керівників, двічі змінювався Наглядова рада.
Що стосується головного нудистів країни В.Ющенко, то він безпосередньо брав участь у долі банку (в гіршому розумінні цього слова) з моменту його створення і навіть ще раніше з 1989 р, будучи заст. глави тоді ще Агропромбанку, де «прослужив» до початку 1993 р. Це було дике час свавілля, коли крали все, що потрапляло під руку, крали все, хто хотів і вмів це робити. У цей суворий для народу, але зручний для дорвалися до корита буржуїв період, були здійснені масові розкрадання активів банку «Україна». Цьому сприяла неконтрольована інфляція, спровокована розвалом соціалістичної економіки.
В «Україні» за негласним тарифу (хабарі) можна було оформити кредит на будь-яку, саму нечувану суму як безповоротний. І злочинні елементи від бізнесу не скупилися. Афери куховарити абияк, - на той час в країні вже вкоренилися злочинні буржуазні принципи управління в усіх галузях і на всіх рівнях.
У 1993 році главою Нацбанку України стає Ющенко, одна з головних задач якого - контроль за діяльністю будь-якого комерційного банку. За банками такого значення як «Україна» передбачався не просто контроль, а найсуворіший контроль. Крім того, всі призначення в банку проходили не без участі Ющенка. І випади цього продажного ЦРУшники з приводу його непричетність до банкрутства «України» - не більше ніж сопливий популізм під передвиборчим соусом.
Вирішальні, смертельні удари по «Україні» почалися в травні 1996 р з приходом команди В.Кравця. Скориставшись безконтрольністю з боку НБУ, ця зграя в рекордні терміни довела банк до ручки.
Для злодійський банди під вищим патронажем настали найсолодші часи. У 1996р. всі рахунки регіональних відділень «України» переводяться на єдиний коррахунок. Це дає можливість сконцентрувати величезний ресурс - близько 1 млрд. Грн. в центральному апараті банку. Йде роздача колосальних кредитів створеним на швидку руку фірмам «потрібних» людей і структур. Процес розкрадання прискорюється. За рік своїм людям було видано 700 млн. Грн.
Пік припав на 1997 р. Більшість операцій приносили збитки банку, але грандіозні доходи - його керівництву, а також керівництву НБУ (Ющенко) і тим представникам уряду, з мовчазної згоди яких це безчинство коїлося.
З вересня 1998 р почалася затримка виконання клієнтських платіжних доручень, а з нею - і істотний відтік клієнтів.
Паралельно у керівництва банку з'являються не тільки свої кредитні проекти, а й свої фірми, які використовували капітал банку як свій власний. Одна тільки «НАФТАКОМ» Кравця (його фірм кілька) позичила на вічне користування у «України» понад 125 млн. Грн.
Всього банку «Україна» ці та інші структури не повернули понад 800 млн. Гривень. За рахунок банку своє становище поліпшили багато працівників банку і члени їх сімей. Це навчання дітей, круїзи, покупка житла. Так, на квартирні операції пішло 5 млн. Грн. вкладників.
Для «контролю» банку створюється Наглядова рада, до якої входить сам Ющенко, міністр фінансів І.Мітюков, найголовніші економісти країни. Очолює його шахрай високого рангу - Сацюк, поруч з ним О.Волков (обидва «Демсоюз»). Ця рада навмисно продовжував руйнівні процеси, хоча Ющенко і намагається «з'їхати», заявляючи, що не здогадувався про включення його до складу ради.
Під завісу подій 12,8% акцій держави в статутному фонді банку (не без допомоги голови ФДМ Бондаря) перейшли компанії «Укррос», яка і раніше помічалася в отриманні необґрунтованих багатомільйонних кредитів в «Україні». І не спроста. Власником «Укррос» є Сацюк (колишній глава Наглядової ради). У 1997р. Гендиректор «Укррос» стає А.Політуха, (98р. - начальник управління, через яке розбазарювалися кредити, пізніше - заст. голови правління банку). Тоді в «Укррос» припливли 21 млн. Грн. і 31 млн. дол. з активів «Україна». Банк доведений до банкрутства, а Політуха призначений заступником Русаліна - головного ліквідатора. Зараз цей «чесний» трудівник в бігах. Зрозумів - не пошкодують його подельнічкі.
Що до Сацюка, то на ряд питань Тимчасової слідчої комісії він не відповів, пославшись на втрату пам'яті. Подібна «відмазка» здається нахабною і безглуздою, але явно влаштовує багатьох. Після Кравця змінилося ще 2 правління, але це не врятувало банк. Та й не могло врятувати. Банк помер.
«Україна» спочатку перебувала під ковпаком впливових в політиці і бізнесі осіб. Розвалений він був за вказівкою МВФ, розтягнуто - по місцевому сценарієм. Але серйозних покарань винуватці злочину не понесли. Вони надійно захищені створеної за 10 років системою кругової поруки, якій зав'язані всі гілки і структури влади. Крадіжка і корупція - основні види діяльності української буржуазії; нажива - головна мета; капітал - ідол і бог.