Сакральне мистецтво пов'язано з вірою в Бога, релігійними обрядами, релігійним життям. Впродовж багатьох віків створювалися релігійні об'єкти, в які різні народи вкладали найкращі свої творчі досягнення з архітектури, внутрішнього оздоблення церковного мистецтва, із застосування символізмів, як, наприклад, в надгробках єврейських поховань тощо.
Обидва вчені у своїх працях дослідили і дали опис багатьох релігійних об'єктів на теренах нашого краю, в тому числі Городищенського барокового Кармелітського кляштора, який при Миколі I-му був перетворений на православний монастир, синагог Шепетівки, Судилкова та Ізяслава, єврейських цвинтарів. Особливо цінні дослідження пам'яток єврейського мистецтва, бо це єдині вчені, які в радянський час публікували матеріали з цієї теми.
Данило Щербаківський у своїх "Щоденниках волинських експедицій" взагалі дав нам широку панораму забудови тогочасної Шепетівки, яку відвідав у серпні 1926 року, залишивши нам дослідження про мистецькі пам'ятки єврейської традиційної культури та сакрального мистецтва, які на сьогоднішній день дають нам лише уявлення про те, які безцінні речі існували і вже є безповоротного загублені.
У Павла Миколайовича Жолтовського теж є багато дослідженої української юдаїки, адже зростав він в самому серці смуги осілості і добре знав життя євреїв. І це наша земля - земля сусіднього Ізяслава, де народився видатний вчений у селі Мислятин. А в 17 років він розпочав свою трудову діяльність і вчителював у школах сіл Припутні та Капустин на Шепетівщині.
Вже працюючи вчителем він захопився історико-краєзнавчими дослідженнями і об'їздив та пройшов пішки не тільки територію де жив і працював, а й майже всю північно-східну і західну частину України.
У своїх спогадах він писав, що з десятирічного віку захопився всілякою старовинною, в тому числі старими, незвичайними для його часу будівлями і предметами [стаття Котляра Є. "Українська Юдаїка Павла Жолтовського"] І ми розуміємо земляка, бо неможливо по-іншому в такому насиченому історичними пам'ятниками містечку як Ізяслав. Тому нам особливо цікаві його нотатки про життя і побут мешканців нашого краю.
"Містечкове єврейство жило по одноповерхових, часом мурованих, а більше дерев'яних довгих домах, критих черепицею. Своїми торцями, часто з вузькими галерейками та дрібними фронтонами такі будинки виходили на вулицю або на торговий плац. В першій кімнаті звичайно містилися крамниця або майстерня. В другій кімнаті - горниці стояла подібна до буфету осклена шафа з важкими мідними шабасовими підсвічниками, святковий посуд. Простий стіл, також простої столярної роботи, стільці. На стінах літографовані образи - часом Мойсея зі скрижалями, а частіше погруддя знаменитих рабенів та вчених-талмудистів. В слідуючий кімнаті - постелі, завалені "бебехами" - перинами, яких крім євреїв у нас ніхто не вживав. А далі вже вузьке, тісне, захаращене подвір'я. Так жили заможні, ті, які свою комерцію проводили щасливо. В них і наймички є часом, і наймити були, яких "жидівськими попихачами" дразнили.
По цьому фрагменту можливо судити про те, що Жолтовський бував у єврейських хатах і міг відобразити їх типовий вид. В пам'яті вченого були і образи колоритних євреїв. Ось так він описав "Іцика-онучника": "Гей бабей, клоччя, онучча бабей" - гукає Іцко, в'їжджаючи до села. Баби, зачувши, несуть до нього ганчір'я всяке, на вимін беруть голки, мідні блискучі обручки, ще якийсь дріб'язок.
Обидва вчених під час багаточисленних експедиції глибоко вивчили і дослідили пам'ятки народного мистецтва і архітектури, були видатними музейниками і викладачами історії мистецтв, залишили велику спадщину, яка не втратила свого наукового значення і понині.
Надзвичайно цінні їх роздуми про знищення цілих шарів української культури. Добре розуміючи відповідальність експедиційної справи, вони з особливою ретельністю досліджували кожну закриту у ті часи святиню, адже храмові споруди у ті часи були в дуже жахливому стані. Часто просто на підлозі храмів лежали розкидані десятки цінних сакрально-мистецьких творів або стародруків. Вчені фактично врятували велику кількість мистецьких творів , які зберігаються у багатьох провідних музеях України.
Лише один приклад. У березні 1922 року вийшла постанова ВЦУВК про вилучення церковних цінностей. Спеціальні загони, до них входили і представники ГПУ, забирали з храмів України срібні і золоті вироби. А також - не маючи на те повноважень - вилучали історичні коштовні ості з музеїв.
Щербаківський опирався цьому. 1923 року, діставши повноваження від Головполітосвіти УРСР, виїхав до Москви і повернув 5000 речей. У тому числі - золотий хрест, що його подарувава Богдан Хмельницький Києво-Печерській Лаврі. З тих скарбів утворив у музеї окремий відділ давнього золотарського мистецтва України. Після чого й почалися його негаразди.
Багато в житті цих людей було типовим для людей їх покоління, які були віддані своїй справі, пережили репресії, війну і залишились вірні своїм людським і професійним ідеалам. Жолтовський був у 1933 році репресованим, потім перебував у виправному таборі, повернувся в Україну тільки у 1946 році.
"Сум і жах бере від думки, скільки ще має загинути пам'яток історії в такому багатому на минуле краї як Україна", - з болем у серці казав Данило Щербаківський. І цю талановиту людину, найавторитетнішого знавця українського мистецтва було доведено до самогубства. Тільки у роки Незалежної України відновлену історичну справедливість щодо його пам'яті.
Вони залишили нам у спадщину матеріали, що відображають широку палітру творів народного мистецтва, записів фольклору, повідомлень про місце знаходження археологічних пам'ятників, зокрема курганів, епістолярної спадщини, багато світлин об'єктів Шепетівщини. Все це ще належить ґрунтовно вивчити і дослідити.
