Шепетівщина багата своїми талановитими уродженцями: серед них є і актори, і громадсько-політичні діячі зі світовим ім’ям. Ми знаємо їх життєвий шлях, діяльність, яка не завжди напряму пов’язана із Шепетівкою. На превеликий жаль, досить часто ми згадуємо про людей, коли про них залишається лише спогад, а живе спілкування вже не можливе. Саме так сталось із Володимиром Альбіновичем Марцинковським, який був відомий усій Україні та за її межами, але забутий на рідній землі: про нього не писали в місцевих газетах, не згадували у школах, про нього пам’ятали лише його рідні, яким він завжди надсилав свої наукові праці.
У 1970-х роках радянських людей сподвигають будувати Байкало-Амурську магістраль, оголосивши її «всесоюзним комсомольским будівництвньом», на екрани виходить телевізійний шестисерійний фільм «Як гартувалася сталь», а у Шепетівці на пленумі міського комітету комсомолу приймають звернення до молоді про будію і закладають перший камівнцитво нового музе на місці будівництва.
Бортовий технік майор Руслан Мазунов зробив крок у вічне безсмертя 24 червня 2014 року – «...близько 17.00 ракетою переносно-зенітного комплексу було збито вертоліт Мі – 8МТ 16-ої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗС України, що виконував політ на армійський блокпост біля гори Карачун. Вертоліт був уражений відразу після зльоту, вибухнув у повітрі і впав, палаючий, на землю. Екіпаж з трьох осіб і 6 пасажирів, які були на борту, загинули. Склад екіпажу: командир вертольота – підполковник Андрій Бєлкін, льотчик – штурман – капітан Дмитро Шингур, бортовий технік - майор Руслан Мазунов.
П'ятниця, 21 червня 2019 02:08

Сім днів оборони Шепетівки...

Автор
Наприкінці червня - на початку липня 1941 року на підступах до Шепетівки йшли важкі оборонні бої, у яких велику роль відіграла оперативна група генерала Лукіна. Саме під його командуванням війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку. На початковому етапі війни виграти у ворога 7 діб – це був подвиг.
Пів на восьму ранку, я закидаю своє сонне тіло в потяг, попередньо на вокзалі заливши в нього кави. У купе нас усього двоє – я і моя колега Лариса. На весь вагон – може з десяток. За п’ять годин дрімоти під ритмічне похитування поїзда ми прибуваємо до Шепетівки.
4 червня учаснику АТО, шепетівчанину Ярославу Давидову виповнилося б 25 років. Він мав багато планів, мрій. Але 1 липня 2014 року куля снайпера обірвала життєву дорогу Ярослава.