«Довге» ХІХ століття стало переламним у поширенні науково – технічного прогресу на теренах нашого краю: Південно – Східної Волині. Одним з найважливіших його досягнень стала залізниця. Перевезення вантажів та пасажирів сприяло зростанню значення Шепетівки, як значного транспортного вузла. Завдяки залізниці відбувалося швидке зростання чисельності населення міста, його розбудова. Виникали нові і модернізувалися вже існуючі підприємства.

За ініціативою громадської організації "Рідна Славутчина" та підтримки Славутської міської ради на території КЗ"Славутський історичний музей" розпочато роботи з встановлення малої архітектурної форми «Жорнове колесо». Для Славустької громади даний предмет має історичну цінність, адже є частиною культурного спадку кінця ХІХ ст.

Вперше за багато десятиліть у Полонському костелі св. Анни, що у Шепетівському районі Хмельниччини, відкрили двері до підземелля. Про це написала журналістка газети "Новий шлях" Анжеліка Шевченко.

24 серпня, з нагоди державного свята Дня Незалежності України на Шепетівщині вшанували пам’ять загиблих воїнів Української Повстанської Армії, які прийняли нерівний бій за Волю України з військами НКВС та партизанами.

Державний Прапор України - один з офіційних державних символів суверенітету держави та має щонайменше тисячолітню історію, сягаючи часів Русі та Галицько-Волинського князівства.

На Хмельниччині прощаються з радянським минулим. Розпочався процес перейменування вулиць одразу після розвалу СРСР. Пожвавився цей процес після початку російсько-української війни та досяг свого апогею після початку повномасштабного російського вторгнення. З 2022 року в Україні не лише активно змінюють топоніми, а й позбуваються слідів радянщини на пам’ятниках. Якщо “ленінів” демонтували вже давно, то монументи, знаки та таблички, присвячені подіям Другої світової війни, зберігалися у первісному вигляді аж донині. Споруджені за радянських часів, вони розповідали про війну як про “вєлікую отєчєствєнную”. На деяких з них і досі є “ордени пабєди”. Як-от, наприклад, на меморіалі славутчанам, полеглим у війні 1941-1945 років.

Це околиця міста Славута на півночі Хмельниччини. Тут у 1941 році нацисти створили табір для поранених радянських військовополонених — «Грослазарет Славута цвай, табір 301». Табір належав до типу шталаг — призначався для сержантського та рядового складу. Згодом табір перемістили у сусідню Шепетівку. А в Славуті розмістили шталаг під №357. Це місце трагічних подій радянська пропаганда оточила міфами на свою користь. Майбутнє ж локації не визначене. Однак про все за порядком.

Серед історичних джерел, які не оминають своєю увагою ні історики-професіонали, ні краєзнавці – стародавні карти. Непересічне місце у їхньому гроні посідає атлас під назвою «Carte de la Pologne divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts…» – «Мапа Польщі, поділена на провінції та воєводства й додатково поділена на повіти…» (Париж, 1772). Його автор – італієць Джованні-Антоніо-Бартоломео Ріцці Дзанноні (1736 – 1814).

Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазарітов почали будувати в 1747 році за задумом градоначальника Ізяслава князя Павла Карла Сангушка. Творець проекту – королівський придворний архітектор Паоло Фонтана, який служив у ті часи у князя поручиком артилерії. У 1749 костел, виконаний у стилі пізнього бароко, був готовий. В цей же час активно велося будівництво келій для монастиря.

Днями у шепетівському Музеї пропаганди відбувся освітньо-просвітницький захід, присвячений вивченню історії єврейського народу та основ єврейської епіграфіки. Про це музейники розповіли у себе на сторінці.