Надибав цікаву статтю Ольги Богомолець на подібну тематику. Думаю, багато в чому вона права. Джерело фінінсування, до речі, там вказане.
Реабілітація чи профанація?
Чи ефективно працюють 100 мільйонів гривень, виділені владою на реабілітацію ветеранів та звільнених з полону? Чи це чергова профанація для непосвячених, покликана створити гарну картинку для ЗМІ та покращити зіпсований псевдореформами імідж уряду?
Короткострокова робота психологів та психотерапевтів, яка проводиться – це лише тимчасове виведення людей з гострого стану. Зі звільненими з полону поспілкуються, звозять їх до театру та цирку, гучно відзвітують, а потім – відправлять по домівках.
А далі – кожен в своєму селі чи місті, буде виживати та реабілітовуватися самостійно. Відсутність системного державного підходу до реабілітації призвів до того, що понад 500 учасників АТО покінчили життя самогубством через бездіяльність держави та байдужість суспільства.
Справжня реабілітація – це довготривала і багаторічна системна робота, яка включає в себе не тільки психологічну допомогу, але й не менш важливі речі – забезпечення повноцінного спілкування з побратимами, психологічну підтримку родини, працевлаштування, медичне обслуговування, тобто повний супровід ветеранів у всіх сферах їхнього життя.
Чи можуть виконати цю функцію волонтери і різні міністерства, в яких розкидані закладені на реабілітацію кошти? Ні. Для ефективної ресоціалізації та реабілітації ветеранів в Україні має бути створене Міністерство у справах ветеранів, яке мають очолити ті учасники війни, які змогли впоратися зі своїм посттравматичним синдромом та розуміють і можуть підтримати своїх бойових побратимів. І працювати в ньому мають лише ветерани. Це міністерство має вирішувати комплексно всі соціальні та побутові проблеми бійців, які потребують реабілітації та реінтеграції у суспільство.
Крім того, по всій країні має бути створена мережа ветеранських центрів, де колишні учасники АТО зможуть зустрічатися, спілкуватися, підтримувати і допомагати один одному. Вони не повинні відчувати себе покинутими напризволяще, і держава має створити для них комфортне середовище.
Але нічого з цього досі не зроблено. В уряду – максимум піару в ЗМІ при мінімумі роботи.
На жаль, сьогодні й МОЗ також відсторонився від реабілітації учасників АТО. Стандартів і оцінки якості реабілітації нема. Всі перекладені і видані протоколи – робота активістів та волонтерів. Порядок реабілітації, який був затверджений Кабміном Постановою N1057 від 27 грудня 2017 року – документ, який регулює взаємовідносини між суб'єктами і об'єктами надання цієї допомоги, але ніяк не дозволяє визначити якість реабілітації.
В результаті, сьогодні в Україні не застосовуються науково обґрунтовані принципи та підходи, які мають використовуватися при роботі з ветеранами. Виділяються мільйони гривень, створюється хаотична видимість роботи без стратегічного плану та оцінки результативності цієї роботи, а учасники АТО продовжують накладати на себе руки.
Ветеранів у нас вже сотні тисяч. Десятки тисяч з них потребують допомоги. І якщо уряд не схаменеться, то на країну очікує нова хвиля самогубств, зростання рівня злочинності, алкоголізму та наркоманії. І відповідальними за це будуть ті політики, які сьогодні перебувають при владі у Кабміні.